Розділ 42. Справжня велич

Протягом семи років Навуходоносор викликав великий подив у своїх підданих; за цей період він був принижений перед усім світом. Коли ж розум нарешті повернувся до нього, він у покорі спрямував свій погляд до Небесного Бога й усвідомив, що отримав покарання з Божественної Руки. Він привселюдно визнав свою вину і велику Божу милість, завдяки якій видужав. “Як же минули ті дні, — сказав він, — я, Навуходоносор, підвів свої очі до неба, і мій розум повернувся до мене. Тоді я благословив Всевишнього, хвалив я та славив вічно Живого... Його владарювання вічне, а Царство Його — з покоління в покоління. Усі мешканці Землі не варті нічого! Він чинить за Своєю волею як серед небесного воїнства, так і серед мешканців Землі, і немає нікого, хто міг би протидіяти Його руці і сказав би Йому: Що Ти робиш?

Того ж часу повернувся до мене мій розум, і я повернувся до слави царства свого, повернулись мені моя велич і мій блиск; і шукали мене мої радники та вельможі мої, і над царством своїм я знову був поставлений, й мені була дана ще більша влада”.

Колись гордий монарх став скромною Божою дитиною, владний правитель і тиран — мудрим співчутливим царем. У минулому він зневажав і ганьбив Небесного Бога, а тепер визнав владу Всевишнього і ревно дбав про те, щоб його піддані були щасливими і мали страх перед Єговою. Під могутньою рукою Царя царів і Пана панів Навуходоносор нарешті усвідомив те, що повинні усвідомити всі правителі: справжня велич полягає у правдивій доброчесності. Він визнав Єгову як живого Бога і проголосив: “Я, Навуходоносор, хвалю, звеличую і славлю Небесного Царя, усі діла якого праведні, а всі дороги Його — справедливі, а тих, хто ходить у гордощах, Він може понизити”.

Намір Бога відносно того, щоб наймогутніше царство світу прославило Його, виконався. Привселюдне визнання Навуходоносором милості, доброти і влади Бога було останнім добрим учинком його життя, згаданим на сторінках священної історії.