Розділ 30. Звільнення від ассирійського ярма

Зухвала погроза супроводжувалася такими словами: “Нехай не зводить тебе Бог твій, на Якого ти надієшся, кажучи: Не попаде Єрусалим у руки ассирійського царя. Ти напевно чув, що зробили ассирійські царі із усіма землями і як вони їх спустошили! А ти один хочеш врятуватись? Хіба боги народів, яких понищили предки мої: Гозана, Харана, Рецефа і синів Едена, що в Теласарії спасли їх? Де цар Гамата, цар Арпаду, цар міста Сефарваїму, Гени та Івви?”.( 2Цар.19:10-19)

Коли цар Юдеї отримав такого дошкульного листа, він приніс його до храму і “розгорнув перед Господом”. “Єзекія молився із сильною вірою, прохаючи допомоги Неба, і щоб народи землі могли пізнати, що Бог євреїв живий і продовжує царювати”. Від успіху цієї справи залежала честь Єгови; тільки Він міг послати визволення.

“Господи, Боже Ізраїля, що сидиш на херувимах! — благав Єзекія. — Ти єдиний Бог над усіма царствами землі; Ти створив небеса та землю! Нахили, Господи, вухо Своє і по чуй! Відкрий, Господи, очі Свої і побач. Почуй слова Санхеріва, якими він прислав ображати Живого Бога! Воно й справді, Господи, ассирійські царі дійсно спустошили ті народи та їхні землі. Вони повкидали їхніх богів у вогонь, бо то ж і не боги вони, а діло людських рук, дерево та камінь, тому і понищили їх. Але тепер, Господи, Боже наш, спаси нас від руки його, і нехай знають усі царства землі, що тільки Ти Господь, Бог єдиний!”.(2Цар.19:10-19)

“Пастирю Ізраїля, прихили вухо! Ти, що провадиш, немов отару, Йосифа, що на Херувимах сидиш, як у сяйві, з'явися перед обличчям Єфрема, Веніямина і Манасії! Збуди Свою силу, і прийди, щоб спасти нас! Боже, віднови нас, і хай засяє обличчя Твоє, — і ми спасемося!

Господи, Боже Саваоте, доки Ти гніватимешся, не зважаючи на молитви народу Свого? Ти годував їх хлібом із сльозами, і поїв їх щедро сльозами... Ти видав нас на наругу нашим сусідам, і глузують з нас вороги наші... Боже Саваоте, обнови нас, хай засяє обличчя Твоє, — і ми спасемося! Виноградину Ти переніс із Єгипту, Ти прогнав народи, щоб її посадити, Ти приготував для неї місце, вона пустила коріння і заповнила землю. Гори вкрилися тінню її, віттям її — Божі кедри. Аж до моря розкинулись галузки її, а паростки її — аж до самої річки! Але навіщо розвалив Ти огорожу її, так що всі, хто проходить дорогою, нищать її? Пустошить її вепр лісовий, і дика звірина на ній випасається! Боже Саваоте, — повернися ж, споглянь із Небес, подивися, і відвідай цей виноградник, і збережи те, що насадила правиця Твоя, на галузку, яку ти для Себе зміцнив!... Ти нас оживи, і ми визнаватимемо ім'я твоє! Господи, Боже сил, обнови нас, хай засяє обличчя Твоє, — й ми спасемося!”.(Псал.80:1-20)

Молитва Єзекії за Юдею і честь Вседержителя відповідала намірам Божим. Під час посвячення храму Соломон у своїй молитві подяки просив Господа “день-у-день творити правду... Своєму народові Ізраїлеві, щоб усі народи на землі зрозуміли, що тільки Господь — є Бог, і ніхто інший”.(1Цар.8:59-60,33-34) Особливе милосердя Господь мав виявляти під час війни та облоги ворожою армією, коли старійшини Ізраїлю благатимуть в домі молитви про визволення.

Єзекія не залишився без надії. Ісая послав сказати йому: “Так сказав Господь, Бог Ізраїлів: Я вислухав твою молитву до Мене щодо Санхеріва, царя ассирійського. Ось що сказав Господь про нього: ‘Гордує тобою, сміється із тебе дівиця, сіонська дочка, вслід тобі головою хитає дочка Єрусалиму.

Кого лякав ти та ображав, на кого підняв ти голос і звисока подивився? На Святого Ізраїлевого! Через послів своїх ти ображав Господа, кажучи: На моїх численних колісницях я зійшов на гори високі, у нетрі Лівану, і рубав його найвищі кедри, найдобірніші його кипариси, і дістався до самого вершка — до густого лісу його. Я копав і пив чужі води, висушував стопами своїх ніг усі єгипетські ріки!

Хіба ти не чув, що віддавна зробив Я, і за днів стародавніх Я задумав, а тепер виконую це, щоб обернути в купи руїн міста-твердині?! А мешканці їхні безсилі, налякані, збентежені, стали, немов зілля на полі, мов бадилля зеленіюче, як трава на покрівлях і попалене збіжжя, яке не достигло.

Чи ти сидиш, виходиш, чи входиш, Я знаю і твоє проти Мене обурення. За те, що ти біснувався проти Мене, так що твоє зухвальство вразило вуха Мої, то Я в твої ніздрі вправлю Моє кільце, а вудило Моє — в твій рот. Я тебе поверну назад тією ж дорогою, якою ти прийшов!’”(2Цар. 19:20-35)

Юдейський край був спустошений армією завойовників, але Бог обіцяв чудовим чином задовольняти потреби Його народу. Єзекії було сказано: “А оце тобі знак: їжте цього року збіжжя, що було посіяне, а другого року — те, що вродить саме, а третього року — сійте та жніть, садіть виноградники і їжте їхні плоди. Останок же Юдиного дому, що залишився живим, пустить знову коріння, і принесе плоди угорі. Бо з Єрусалима вийде останок, врятоване — від гори Сіону. Горливість Господа Сил зробить це!

Тому ось що сказав Господь про ассирійського царя: він не увійде у це місто, і стріли туди не пустить, не виступить зі щитом проти нього, і валу проти нього не насипле! Якою дорогою прийде, такою і повернеться; у місто ж це він не ввійде, говорить Господь! Це місто Я захищу для спасіння заради Себе та заради Давида, Мойого слуги!”(2Цар. 19:20-35)

Визволення прийшло тієї ж ночі. “Вийшов Ангел Господній, і побив в ассирійському таборі сто вісімдесят п'ять тисяч”(2Цар. 19:20-35) — “усіх хоробрих вояків, начальників і князів у війську царя ассирійського”.(2Хронік 32:21)

Незабаром вістка про це жахливе покарання армії, посланої захопити Єрусалим, дійшла до Санхеріва, котрий усе ще охороняв підступи до Юдеї з боку Єгипту. Переляканий ассирійський цар негайно відступив і “повернувся засоромлений у свою країну”. Однак царювати йому довелося недовго. Згідно з пророцтвом щодо його несподіваної смерті, Санхерів був убитий своїми ж домочадцями; “замість нього на престол зійшов його син Есар-Хаддон”.(Ісаї 37:38)

Бог євреїв переміг гордих ассирійців. Честь Єгови була відновлена перед очима оточуючих народів. Серця мешканців Єрусалима переповнювала свята радість. Їхні гарячі благання про визволення супроводжувалися каяттям у гріхах і щирими сльозами. У своїй великій потребі вони повністю довірилися силі Бога, і Він не залишив їх. Тепер у дворах храму лунали урочисті похвальні пісні: “Бог відомий в Юдеї, Його Ім'я велике в Ізраїлі! У Салимі намет Його, а мешкання Його на Сіоні. Там ламав Він стріли лука, щит, меч і війну! У сяйві Ти, величний, потужніший від гір відвічних. Ограблені відважні серцем, сон обняв їх, зомліли у всіх вояків руки... Від Твоєї погрози, о Боже Якова, глохне верхівець та кінь. Ти грізний, і хто перед Тобою устоїть під час гніву Твого? Коли звіщаєш суд Твій із Небес, то лякається і німіє земля, коли Бог на суд підводиться, щоб спасти всіх покірних землі! Справді й гнів людини Тебе славить, з останку гніву Ти робиш Собі оздобу. Складайте обітниці й виконуйте Господу, Богові нашому; нехай усі, хто Його оточує, несуть дари Грізному. Він дух вельмож у покоряє, страшний Він для земних царів!”.(Псал.76:2-13)

З історії розквіту і падіння ассирійської імперії можна взяти чимало уроків сучасним народам землі. Славу Ассирії в час її найбільшого розквіту Святе Письмо порівнює з благородним деревом у Божому саду, яке підносилося над усіма іншими деревами.

“Ось Ашшур, мов кедр Ливанський, з прекрасним гіллям, з рясним листям, високий на зріст; верховіття його сягало хмар... в його тіні жили всі сильні народи. І був він вродливий висотою своєю, віттям своїм розлогим, бо його корінь перебував біля великих вод. Кедри в Божому саду не могли з ним рівнятись, кипарисам до його гілляк було далеко, навіть платани не досягали його віття. Жодне дерево в Божому садку не могло рівнятись з ним красою своєю... Йому заздрили навіть едемські дерева, що були в Божому саду”.(Єзек.31:3-9)

Але ассирійські правителі не використовували цих надзвичайних благословень для добра людства; натомість стали бичем для багатьох народів. Безжалісні, байдужі до Бога та ближніх, вони настирно примушували всі народи визнавати верховну владу бога Ніневії, яких підносили понад Всевишнім. Бог послав до них Йону з вісткою перестороги; на деякий час вони впокорилися перед Господом Сил, шукаючи прощення. Однак згодом знову вдалися до ідолопоклонства та завоювання світу.

Пророк Наум, згадуючи беззаконня Ніневії, виголосив: “Горе місту кровожерному, повному неправди і насилля, його здирству не видно кінця! Ось чути ляскіт батога, гуркіт коліс, і чвал коней... Мечі і ратища виблискують, велика кількість убитих... Ось Я виступаю проти тебе, — говорить Господь Саваот”.(Наума 3:1-5)

З безпомилковою точністю Безмежний Бог веде рахунок діянням народів. Доки Він у Своїй милості закликає до покаяння, цей рахунок залишається відкритим, але коли цифри досягають певної, встановленої Богом риски, тоді милість поступається місцем Його гніву. Рахунок закривається. Божественне терпіння закінчується. Милість більше не благає людей.