Розділ 1. Соломон 

Бог обіцяв, що не залишить Соломона, як не залишав Давида. Якщо цар ходитиме перед Господом непорочно, дотримуючись Божих повелінь, його престол утвердиться, а Ізраїль буде звеличений як “мудрий та розумний народ”,(П. Закону4:6) як світло серед оточуючих народів.

Слова, з якими Соломон звертався до Бога в молитві перед стародавнім жертовником у Гівоні, свідчать про його покірливість і велике бажання прославити Бога. Він розумів, що без Божественної допомоги був безпорадним у виконанні покладених на нього обов'язків, як мала дитина. Він знав, що йому бракує мудрості; усвідомлення такої великої потреби спонукало його шукати цієї мудрості в Бога. У його серці не було егоїстичного бажання отримати знання, які підносили б його над іншими. Він бажав вірно виконувати покладені на нього обов'язки, тому обрав дар, завдяки якому під час його царювання міг бути прославлений Бог. Соломон ніколи не був таким багатим, мудрим і воістину великим, як тоді, коли визнав: “Та я ще дуже молодий, не знаю, як маю поводитись”.

Люди, котрі нині займають відповідальні посади, повинні намагатися засвоїти науку, що міститься в молитві Соломона. Чим вищу посаду займає людина, чим більша відповідальність лежить на ній, тим ширший вплив вона справлятиме і тим більшою повинна бути її залежність від Бога. Така людина повинна завжди пам'ятати, що покликання до духовної праці поєднується з покликанням обачно поводитися перед людьми. Перед Богом вона має бути подібна до учня. Посада сама по собі не приносить святості характеру. Людина стає по-справжньому великою, коли вшановує Бога і виявляє послух Його Заповідям.

Бог, Якому ми служимо, безсторонній. Той, Хто дав Соломонові дух мудрої проникливості, бажає і сьогодні злити на Своїх дітей таке ж благословення.

“А якщо кому з вас не вистачає мудрості, — говорить Його Слово, — нехай просить у Бога, Котрий всім дає просто і не докоряє, — і буде вона йому дана”.(Якова 1:5)

Коли людина, обтяжена відповідальністю й бажає мудрості більше, ніж багатства, влади чи слави, її бажання здійсниться. Така людина довідається від Великого Учителя не лише про те, що вона має робити, але й як потрібно виконати цю роботу, щоб отримати Божественне схвалення.

Доки людина, обдарована Богом мудрістю і здібностями, перебуватиме у святості, доти вона не прагнутиме зайняти високу посаду, щоб правити або панувати. У міру необхідності люди повинні виконувати свої обов'язки, але справжній керівник, замість прагнення до панування, прохатиме в молитві мудре серце та вміння розрізняти добро і зло.

Життєвий шлях людей, які займають високе становище, нелегкий, однак кожна важка ситуація має все більше спонукати їх до молитви. Вони ніколи не повинні нехтувати порадою Великого Джерела усякої мудрості. Зміцнені та просвічені Великим Учителем, вони мужньо боротимуться з гріхом і пороком, розрізнятимуть правду від неправди, добро від зла. Вони схвалюватимуть те, що схвалює Бог, і ревно чинитимуть опір спробам впровадити в Його справу хибні принципи.

Бог дарував Соломонові мудрість, якої він прагнув понад багатство, славу та довгий вік. Його бажання володіти гостротою розуму, великодушністю серця та делікатністю було задовільнено. “І наділив Бог Соломона мудрістю та вельми великим розумом, а також широтою серця, як пісок, що на березі моря. І була Соломонова мудрість більшою, ніж мудрість усіх синів Сходу та уся мудрість Єгипту. І був він розумніший від усіх людей... Слава про нього розійшлася по усіх народах навкруги”.(1Цар.5:9-11)

“І почув увесь Єрусалим... і всі сповнилися пошаною до царя, бо бачили, що в ньому була Божа мудрість, щоб судити”.(1Цар.З:28) Серця людей пригорнулися до Соломона, як колись до Давида, і вони слухались його в усьому. “І зміцнився Соломон у царстві своїм, а Господь Бог його був із ним і зробив його вельми могутнім”(2Хронік 1:1)

Упродовж довгих років життя Соломона відзначалося відданістю Богові, непорочністю, непохитністю у принципах і суворим послухом Заповідям Божим. Він направляв кожне важливе починання і мудро управляв справами свого царства. Його багатство і знання, чудові будівлі, споруджені ним у перші роки свого царювання, його громадська діяльність, енергія, благочестя, справедливість і великодушність, виявлені як у словах, так і на ділі, здобули любов його підлеглих, а також захоплення й пошану правителів багатьох країн.

У перший період царювання Соломона ім'я Єгови було вельми звеличене. Мудрість і справедливість царя свідчили перед усіма народами про чудові риси характеру Бога, Котрому він служив. Деякий час Ізраїль був світлом для світу, відкриваючи велич Єгови. Але справжня слава перших років царювання Соломона полягала не у винятковій мудрості, казкових багатствах, необмеженій владі та популярності, а в тому, що завдяки мудрому використанню ним небесних дарів ім'я Бога Ізраїлевого було вшановане.

З плином часу слава Соломона зростала; він же постійно прагнув вшановувати Бога тим, що розвивав свої розумові й духовні сили і постійно ділився з іншими отриманими ним благословеннями. Як ніхто інший він усвідомлював, що володів мудрістю, владою та розумінням виключно завдяки милості Єгови; він знав, що ці дари були дані йому для того, щоб через нього світ міг отримати пізнання Царя царів.

Соломон виявляв особливу зацікавленість у природознавстві, однак не обмежувався якоюсь однією галуззю науки. Старанно досліджуючи все творіння — живе й неживе, — він отримав ясне уявлення про Творця. В силах природи, у розмаїтті мінералів, у тваринному світі, в кожному дереві, кущику та квітці він бачив об'явлення Божої мудрості. Оскільки ж Соломон прагнув розширити свої знання якомога більше, то його пізнання Бога та любов до Нього постійно зростали.

Богонатхненна мудрість Соломона знайшла своє відображення в похвальних піснях і численних притчах. “І він сказав три тисячі приказок, а пісень його було тисяча і п'ять. І говорив він про дерева, — від кедру, що на Лівані, й аж до ісопу, що росте на стіні. А ще говорив він про звірів і птахів, про плазунів і риб”.(1Цар.5:12 13)

У притчах Соломона висвітлені принципи святого життя та високих прагнень; істини небесного походження, що провадять до благочестя; принципи, якими необхідно керуватися в усіх обставинах життя. Завдяки повсюдному поширенню цих принципів та визнанню того, що Богові належить уся хвала і шана, ранній період царювання Соломона відзначався високою моральністю і добробутом.

“Блаженна людина, що мудрість знайшла, — писав він, — і людина, що розум придбала, бо надбання цього краще від надбання срібла, і користі з того більше, ніж від щирого золота. Дорожча вона за перли, і ніщо з побажаного тобою не зрівняється з нею. Довгота днів у її правиці, багатство та слава — в лівиці. Дороги її — то приємні дороги, всі стежки її — мирні. Вона дерево життя для тих, хто володіє нею, і блаженний, хто зберігає її”.(Прип.3:13-18)

“Головне — мудрість; набувай мудрості; всім набутком твоїм набувай розум!”.(Прип.4:7) “Початок премудрості — страх перед Господом”.(Псал.111:10) “Страх Господній — ненавидіти зло; я ненавиджу зарозумілість та гордість, лиху дорогу та лукаві уста!”.(Прип.8:13)

О, якби в наступні роки Соломон звернув увагу на ці чудові слова мудрості! О, якби він, котрий колись сказав: “Уста мудрих знання розсівають”(Прип.15:7) і котрий навчав земних царів віддавати Царю царів ту славу, якою вони бажали вшанувати один одного, то ніколи “лукавими устами” із “зарозумілістю та гордістю” не привласнив би слави, що належала виключно Богові!