Розділ 15. Йосафат 

Наприкінці царювання Йосафата до Юдейського царства вдерлося військо, перед яким не без підстав тремтів кожний мешканець Краю. “Пішли моавітяни та аммонітяни, а з ними деякі з маоніїв, на Йосафата війною”.

Цар довідався про це від посланця, котрий повідомив приголомшливу вістку: “Велика сила йде на тебе з того боку моря, з Едому, і ось вони в Хаццон Тамарі, тобто в Ен-Геді”.

Йосафат був хоробрим, доблесним воїном. Упродовж багатьох років він дбав про зміцнення своєї армії та захист фортець. Він був добре підготовлений до війни з будь-яким ворогом, однак у цей критичний час цар не покладався на людську міць. Отримати перемогу над язичниками, котрі вихвалялися, що упокорять Юдею на очах всіх народів, він міг не за допомогою добре вишколеної армії чи укріплених міст, але живою вірою в Бога Ізраїлю.

“Злякався Йосафат, і вирішив звернутися до Господа. Він проголосив піст по всій Юдеї. І зібралися юдеї просити допомоги від Господа; приходили зі всіх юдейських міст кликати до Господа”.

Йосафат став перед народом у дворі храму і вилив свою душу в молитві, благаючи про виконання Божих обітниць та визнаючи цілковиту беззахисність Ізраїлю. “Господи, боже батьків наших! — благав він. — Чи ж не Ти Бог на небесах? Чи не Ти пануєш над усіма царствами народів? У Твоїй руці така сила і потуга, що ніхто не встоїть проти Тебе! Чи ж не Ти, Боже наш, прогнав мешканців цього Краю перед народом Твоїм, Ізраїлем, і дав його Авраамовому насінню, Твоєму приятелеві навіки? І вони оселилися у ньому, збудували в ньому святиню імені Твоєму, кажучи: Якщо прийде на нас нещастя, меч-месник, пошесть, або голод, то ми станемо перед цим храмом та перед Твоїм обличчям, бо ім'я Твоє в цьому храмі, і ми будемо кликати до Тебе в нашому горі, і Ти почуєш нас і врятуєш.

А тепер ось сини Аммонові й Моавові та мешканці гори Сеір, через край яких Ти не дозволив ізраїльтянам перейти, коли вони вийшли з єгипетського краю; вони обминули їх, і не вигубили, — і оце вони платять нам навалою, щоб вигнати нас із спадщини Твоєї, яку Ти віддав нам. Боже наш, чи ж Ти не осудиш їх? Немає в нас сили перед цією навалою великою, що прийшла на нас; ми не знаємо, що маємо робити; тільки до Тебе наші очі!”

З упевненістю Йосафат міг сказати Господеві: “Тільки до Тебе наші очі”. Упродовж багатьох років він навчав народ покладатися на Того, Хто в минулі віки так часто рятував Своїх вибраних дітей від повного знищення; і зараз, коли царству загрожувала небезпека, Йосафат був не один: “Всі юдеї стояли перед Господом разом з малими дітьми, жінками та їхніми синами”.(2Хронік 20:1-13) Вони постилися і молилися, разом благали Господа подолати їхніх ворогів, щоб таким чином Ім'я Єгови було прославлене.

“Боже, не будь мовчазним, не мовчи, і не залишайся спокійним, о Боже! Бо ось зашуміли Твої вороги, а Твої ненависники голови попіднімали!

Проти народу Твого підступно змовляються і радяться проти тих, кого Ти бережеш!

Вони кажуть: ‘Ходімо та винищимо їх із народів, щоб не згадувалось більше ім'я Ізраїля!’ Вони однодушно радилися, проти Тебе умови складають, — намети Едома й ізмаїльтян, Моав та агаряни, Гевал і Аммон, і Амалик...

Зроби з ними так, як з Мадіамом, з Сисарою, як з Явіном в долині Кішон... Нехай будуть вони засоромлені й залякані навіки; нехай вони ганебно загинуть!

Нехай вони знають, що Ти, Якого ім'я Господь, Всевишній, над усією землею”.(Псал.83:1-9,17-18)

Коли увесь народ разом з царем упокорилися перед Богом, прохаючи в Нього допомоги, дух Господній зійшов на Яхозіїла, “левита із Асафових синів”, і він сказав: “Послухайте, усі юдеї й мешканці Єрусалиму, і ти, царю Йосафате! Так говорить до вас Господь: Не бійтеся і не жахайтеся цієї великої навали, бо не ваша це війна, але Божа! Узавтра ви виступите проти них, — ось вони виходять на пагорб Ціцу; ви їх знайдете на краю долини, навпроти пустелі Єруїл.

Не ви будете воювати цим разом; станьте твердо, стійте, і побачите, що перемога Господня буде з вами, Юдо й Єрусалиме! Не бійтеся і не лякайтесь! Завтра виступите їм назустріч, а Господь буде з вами!”

“І припав Йосафат обличчям до землі, і всі юдеї та єрусалимські мешканці впали перед Господом, щоб поклонитись Йому. Встали левити з потомків Кегата та з потомків Кораха, щоб славити Господа, Бога Ізраїлевого, вельми сильним голосом”.

Рано-вранці ізраїльтяни піднялися і вирушили до пустелі Текоя. Коли вони вже були готові розпочати бій, Йосафат сказав: “‘Послухайте мене, Юдеї та мешканці Єрусалиму! Віруйте в Господа, Бога вашого, і будете безпечні; вірте пророкам Його, і пощастить вам’. Порадившись з народом, він поставив співаків Господніх, щоб вони у святих шатах славили Господа”.(2Хронік 20:11-24) Ці співаки йшли перед військом і голосно славили Бога за обітницю перемоги.

Це була незвичайна справа — вийти на ворога зі співом — йти, прославляючи Господа та звеличуючи Бога Ізраїлевого. Це був їхній військовий марш. Вони володіли красою святості. Якби нині люди більше і голосніше прославляли Бога, наскільки більше зросли б їхні надія, мужність і віра! Хіба це не зміцнило б руки доблесних воїнів, які нині ведуть бій за Істину?

“У той час як голосно зазвучала пісня хвали, Господь викликав незгоду між синами Аммоновими і Моавовими та мешканцями гори Сеір, так що вони виступили одні проти інших. Аммонітяни та моавітяни повстали на мешканців гори Сеір, щоб винищити їх. А коли вони покінчили з мешканцями Сеіру, стали воювати один проти одного і вигубили себе.

Коли ж юдеї прийшли на вершину в напрямку пустелі і глянули на ту навалу, то побачили на землі одні трупи; ніхто з них не врятувався!”.( 2Хронік 20:11-24)

Тієї критичної години Бог був силою для Юди. В наш час Він також є силою для Свого народу. Ми не повинні покладатися на сильних цього світу або ставити людей на місце Бога. Маємо пам'ятати, що люди здатні помилятися і грішити, але нашою неприступною рятівною баштою є Той, Хто володіє повнотою сили. В час найгірших життєвих обставин потрібно усвідомлювати, що це — Божа війна; Його можливості — необмежені, а, здавалося б, нездоланні перешкоди зроблять нашу перемогу тільки ще блискучішою.