Розділ 10. Голос суворого докору 

там плазуни, й числа їм немає,

Звірина мала та велика!..

Вони всі чекають Тебе, —

Щоб Ти свого часу поживу їм дав.

Даєш їм — збирають вони,

руку свою розкриваєш, — добром насичаються”.(Псал.104:10-15,24-28)

Ізраїль мав багато причин для радості. Земля, куди запровадив його Господь, текла молоком і медом. Під час мандрівки пустелею Бог запевняв ізраїльтян, що введе їх до краю, де вони ніколи не страждатимуть від браку дощу.

“Бо земля, куди йдеш, щоб заволодіти нею, — сказав Господь, — вона не така, як єгипетський край, звідкіля ви вийшли, де ти сіяв насіння своє й поливав руками, як огородину для споживання. Земля, якою маєте заволодіти — це край гір та долин, що небесним дощем напоюється. Це край, про який дбає Господь, Бог твій; на ньому завжди очі Господа, Бога твого, від початку і аж до кінця року”.

Обітниця про рясні дощі була дана їм на умові послуху. “Якщо ви справді, — продовжував Господь, — будете слухняними Моїм Заповідям, які Я сьогодні вам заповідаю: любити мете Господа, Бога вашого, і служитимете Йому всім вашим серцем і всією вашою душею, то Я даватиму дощ вашій землі своєчасно, дощ ранній і дощ пізній, і збереш ти свій хліб, і своє вино, й олію свою. І дам траву на твоїм полі для твоєї худоби; і будеш їсти й наситишся.

Стережіться, — все ж попереджав Господь Свій народ, — щоб не підвело вас ваше серце, щоб ви не відступили, не служили іншим богам і не вклонялися їм. А то запалиться гнів Господній на вас, і замкне Він небеса, щоб не було дощу; тоді земля не дасть свого врожаю, і ви швидко загинете на тій плодючій землі, яку Господь дає вам”.(П. Закону11:10-17)

“Якщо ти не слухатимеш голосу Господа, Бога свого, додержуючись виконання всіх Його Заповідей, та постанов... то стане небо над твоєю головою міддю, а земля, що під тобою — залізом. Замість дощу сипатиме Господь тобі на землю куряву і пісок... аж поки не загинеш”.(П. Закону28:15,23-24)

Такі мудрі поради Єгова дав стародавньому Ізраїлеві. “Отож покладіть ці слова Мої у свої серця та душі, — звелів Він Своєму вибраному народові, — і прив'яжіть їх як ознаку собі на руку, і нехай вони будуть пов'язкою між вашими очима. І навчайте цих слів дітей ваших, повторюючи їх, коли сидітимеш у хаті своїй, і коли йтимеш дорогою, коли лежатимеш і вставатимеш”.(П. Закону11:18-19) Ці повеління були простими і зрозумілими, але минали століття і покоління, що приходили на зміну існуючим, забували про умови свого духовного добробуту, а тому згубний вплив відступництва загрожував зруйнувати будь-яку межу Божественної милості.

Саме це стало причиною того, що найсуворіші Божі суди спіткали Його народ. Пророцтво Іллі виконувалося най жахливішим чином. Протягом трьох років у всіх містах і країнах розшукували вісника лиха. На вимогу Ахава чимало правителів присяглися своєю честю, що не було в їхніх володіннях невідомого пророка. Однак пошуки тривали, оскільки Єзавель і Ваалові пророки ненавиділи Іллю лютою ненавистю; вони не шкодували сил, щоб знайти його. І все ж дощу не було.

Нарешті “після багатьох днів” Господь звелів Іллі: “Іди, покажися Ахавові, а Я пошлю дощ на землю”.

Підкоряючись повелінню, “Ілля пішов показатися Ахавові”. Якраз у той час, коли пророк був у дорозі до Самарії, Ахав звелів Овдію, своєму домоправителеві, старанно шукати джерела води і навіть струмки, сподіваючись знайти пасовища для виснаженої худоби. Наслідки тривалої посухи гостро відчувались навіть при царському дворі. Цар, занепокоєний загрозою втрати свого майна, вирішив у супроводі слуги особисто шукати придатні для пасовища місця. “І поділили вони між собою Край, що мали обійти. Ахав один пішов однією дорогою, а Овдій пішов іншою.

І коли Овдій був у дорозі, вийшов йому назустріч Ілля. Впізнав він його, припав обличчям до землі і сказав: ‘Чи й справді це ти, пане мій Іллє?’”

У час відступництва Ізраїлю Овдій залишався вірним Богові. Його пан, цар Ахав, не зміг примусити його відступити від живого Бога. Тепер він отримав почесне доручення від Іллі: “Іди й скажи панові своєму: Ось тут Ілля!”

Овдій дуже налякався і вигукнув: “Чим я прогрішив, що ти віддаєш свого раба в руки Ахава, хіба щоб він убив мене?” Йти до Ахава з такою вісткою означало вірну смерть. “Як живий Господь, Бог твій, немає ні народу, ні царства, — пояснив він пророкові, — куди не посилав би пан мій шукати тебе. А коли йому говорили: немає його тут, то він брав клятву з того царства й народу, що тебе не знайдено. А тепер ти кажеш: іди, скажи своєму панові: ось тут Ілля! Коли ж я піду від тебе, Дух Госпоній занесе тебе хто зна куди. Коли ж я сповіщу Ахавові, а він тебе не знайде, то вб'є мене”.

Овдій щиро благав пророка не посилати його з таким дорученням. “Раб твій, — запевняв Овдій, — ще змолоду боїться Господа. Чи ж не було переказано панові моєму, що зробив я, коли Єзавель убивала Господніх пророків, як я сховав сто Господніх пророків, по півсотні чоловік в печері, і постачав їм хліб та воду? А тепер ти кажеш: Іди, скажи своєму панові: ‘Ось тут Ілля! Та він мене вб'є!’”

Ілля урочисто присягнув Овдію, що не даремно посилає його. “Як живий Господь Саваот, в Якого я стою на службі, — сказав він, — ще сьогодні я покажуся йому!” Отримавши таке запевнення, “пішов Овдій назустріч Ахавові”.