Розділ «Виноградник Господній »

Пророків, яких Бог посилав для викриття пануючого зла, приймали з тією ж підозрою та знущанням, що й вісників стародавнього часу; таким чином, із століття в століття охоронці виноградинка помножували свою вину.

Прекрасну виноградну лозу, посаджену божественним Виноградарем на пагорбах Палестини, Ізраїль зневажив і, врешті-решт, викинув за мури виноградника. Її нівечили, топтали ногами, сподіваючись остаточно знищити, тоді Виноградар забрав її і заховав від них. Він знову посадив її, але вже з іншого боку муру, і зробив це так, аби її стовбура не було видно. Її галузки звисали з муру, так що до них можна було прищепити живця, але людська рука вже не могла досягти стовбура або завдати йому шкоди.

Сьогодні для Божої Церкви на землі — хоронительки Його виноградника — особливу цінність мають дані через пророків поради та настанови, які пояснюють одвічний Божий намір щодо людства. Вчення пророків відкривають любов Божу до грішного людського роду та Його План спасіння цього роду. Історія покликання Ізраїлю, його успіхи та поразки, повернення йому Божественної милості, відкинення ним Господаря виноградника та виконання впродовж віків Божого плану вірним останком, у якому мали виконатися всі обітниці Заповіту, — все це протягом минулих століть Божі вісники звіщали Його Церкві. І сьогодні вістка Господа до Своєї Церкви — до вірних виноградарів, що служать у Його винограднику, — це знову ж таки слова стародавнього пророка: “Того дня скажуть: любий виноградник — заспівайте про нього!Я, Господь, — його Сторож. Я щохвилини його поливаю; щоб нічого з ним не сталося, Я стережу його вдень та вночі”.(Ісаї 27:2-3)

Нехай Ізраїль покладається на Бога. Господар виноградника і тепер ще збирає з-поміж усіх народів і племен дорогоцінні плоди, на які Він так довго чекав. Незабаром Він повернеться до Своїх володінь, і в той радісний день нарешті виконається Його вічний задум щодо ізраїлевого дому. “Яків у майбутньому пустить коріння, — Ізраїль зацвіте, і пустить бруньки, і поверхню світу наповнить плодами” (в. 6).