По-друге, уряди Великобританії (22 червня 1941 р.) і СІЛА (23 червня 1941 р.) проголосили, що вони підтримують Радянський Союз у його війні проти фашизму. "Це початок кінця для Гітлера", - заявив міністр закордонних справ Великобританії А. Ідей. А прем'єр-міністр У. Черчілль, виступаючи по радіо 22 червня 1941 р. і визнаючи, що за останні 25 років не було більш послідовного противника комунізму, ніж він, все ж заявив, що все це блідне перед тим, що трапилось. Небезпеку, що загрожує Росії, прем'єр розцінив як небезпеку, що прямо загрожує Великобританії і США. Тому вже 12 липня 1941 р. СРСР і Великобританія підписали угоду про спільні дії у війні проти Німеччини. Уряди взяли взаємне зобов'язання надавати всебічну допомогу і підтримку, не допускати сепаратних переговорів про мир або перемир'я з агресором. Так було покладено початок утворенню антигітлерівської коаліції великих держав.
По-третє, 18 липня між СРСР і чехословацьким урядом укладено угоду про спільну боротьбу проти Німеччини і формування чехословацьких військових частин на території СРСР, а 30 липня аналогічну угоду підписано з польським урядом у Лондоні.
По-четверте, 30 липня - 1 серпня під час місії особистого представника президента США Г. Гопкінса до Москви було підписано документ про матеріальну допомогу США Радянському Союзу.
По-п'яте, у серпні 1941 р. Рузвельт і Черчілль, зустрівшись в Атлантичному океані, біля берегів Канади, підписали так звану Атлантичну хартію, в якій зазначались офіційні цілі США і Великобританії у війні. Хартія стала одним із програмних документів антигітлерівської коаліції. У ній йшлося, що США і Великобританія поважають право всіх народів "обирати форму правління, за якою вони хочуть жити", вважають за необхідне роззброїти агресорів і створити надійну основу загальної безпеки, закликають всі держави в майбутньому "відмовитися від застосування сили". Хоч Атлантична хартія мала досить абстрактний характер, радянський уряд погодився з її основними принципами.
По-шосте, було встановлено зв'язки СРСР із Національним комітетом "Вільна Франція" і 27 вересня 1941 р. Радянський уряд визнав генерала де Голля керівником всіх вільних французів, обіцяючи надати їм всебічну допомогу і співробітництво у спільній боротьбі з гітлерівською Німеччиною та її союзниками. У відповідь генерал де Голль від імені вільних французів зобов'язався боротися на боці СРСР і його союзників до повної перемоги над спільним ворогом і надати СРСР у цій боротьбі всебічну допомогу і сприяння.
По-сьоме, 29 вересня - 1 жовтня 1941 р. відбулась Московська конференція представників СРСР, США і Великобританії про взаємні військові поставки. Західні держави зобов'язались передати Радянському Союзу значну кількість озброєнь, у тому числі більше 3500 літаків і 4500 танків, відповідну сировину, а Радянський Союз - сировину для військової промисловості союзників. Крім того, 7 листопада 1941 р. Рузвельт поширив дію закону про ленд-ліз і на Радянський Союз. Поставки американської й англійської зброї здійснювалися трьома шляхами: північним, через Північний Льодовитий океан у Мурманськ І Архангельськ; південним - через Іран; східним - через Владивосток. У загальній сумі радянського виробництва зброї за роки війни допомога за ленд-лізом, за підрахунками американських істориків, становила 7-10 % .Ось лише один показовий приклад: більшість "Катюш" у роки війни було встановлено саме на американських автомобілях ("Студебекер", "Форд-Мармон", "Шевроле" та ін.). США поставляли також необхідні компоненти для виробництва пороху, що використовувався в ракетних установках.
По-восьме, зростання масштабів війни і фашистської загрози вимагали розширення і зміцнення антигітлерівської коаліції, надання їй офіційно організованої форми. Тому 1 січня 1942 р. представники 26 держав, у тому числі СРСР, США, Великобританії, Китаю, Індії, Австралії та інших європейських і латиноамериканських країн, підписали спільну Декларацію Об'єднаних Націй. Поділяючи цілі та принципи Атлантичної хартії, вони зобов'язалися об'єднати свої військові й економічні ресурси для боротьби проти членів Троїстого пакту, співробітничати один з одним і не укладати сепаратного перемир'я.
По-дев'яте, після того, як США стали воюючою країною, з'явилась можливість тісніше координувати політику і воєнні плани трьох провідних держав антигітлерівської коаліції - Великобританії, США, СРСР. Зокрема, 26 травня 1942 р. було підписано англо-радянський договір, за яким підтверджувалась угода про спільні дії у післявоєнний період.
11 червня 1942 р. у Вашингтоні відбулось підписання радянсько-американської угоди "Про принципи, що застосовуються до взаємодопомоги у веденні війни проти агресії". Сторони зобов'язалися сприяти обороні один одного і взаємно надавати для цього матеріали, обслуговування й інформацію. У післявоєнний період передбачалась можливість погоджених дій у дусі Атлантичної хартії. Підписанням цих угод завершилось оформлення союзу трьох великих держав. Крім того, 12 червня 1942 р. було опубліковано радянсько-англійське і радянсько-американське комюніке про домовленість відкрити другий фронт у Європі в 1942 р.
Так поступово склалася антифашистська, антигітлерівська коаліція, основу якої становило співробітництво трьох великих держав. Зауважимо, що взаємодія країн антигітлерівської коаліції іноді здійснювалася складно і суперечливо, із затримкою виконання угод. Наприклад, уряди західних держав затягували відкриття другого фронту. Але все-таки перемога у Другій світовій війні - це спільна заслуга і загальний капітал всіх держав і народів, які боролися проти сил агресії.
Докорінний перелом у ході Другої світової війни та її завершення
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія сучасного світу: соціально-політична історія XV початку XXI століть» автора Горбань Ю.А. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Напад фашистської Німеччини на СРСР. Утворення антигітлерівської коаліції“ на сторінці 4. Приємного читання.
