Розділ 5. Політична система п'ятої французької республіки

Зовнішня політика та політичні системи Французької Республіки та Федеративної Республіки Німеччини -

Особливо важливе значення має не передбачене Конституцією право президента вводити в дію стратегічні ядерні сили, що надане йому 1964 року звичайним декретом уряду.

Крім традиційного для глави держави права помилування, президент активно впливає на склад і діяльність Вищої ради магістратури, входячи до складу обох її відділень і головуючи в ній. Це повноваження ефективно сприяє президенту у виконанні важливої функції гаранта незалежності судової влади.

На практиці президент має більші повноваження, ніж ті, що належать йому за буквою Конституції. Так, він приймає рішення, якими втручається в компетенцію уряду, коли президент і парламентська більшість належать до однієї політичної партії.

Президент за Конституцією політично не відповідальний. Він може бути засуджений лише за державну зраду, склад якої офіційно не визначений. Обвинувачення може бути пред'явлене йому тільки обома палатами парламенту, що повинні прийняти ідентичне рішення відкритим голосуванням і абсолютною більшістю голосів своїх членів. Судить Президента в цьому разі Високий суд правосуддя, члени якого, відповідно до ч. 2 ст. 67 Конституції, обираються в рівній кількості Національною Асамблеєю і Сенатом зі свого складу після кожного повного або часткового поновлення палат. Високий суд правосуддя складається з 24 суддів і 12 заступників. На практиці Високий суд правосуддя ще не розглядав подібних справ.

Уряд[6] – колегіальний орган, що здійснює поряд або разом з президентом виконавчу владу. Уряд Франції має своєрідну структуру. Він виступає у формі Ради міністрів, що об'єднує усіх його членів під головуванням президента. Засідання у разі відсутності президента іменуються Радою кабінету. Як уже зазначалося. прем'єр-міністр може головувати в Раді Міністрів тільки за спеціальним повноваженням президента і за визначеним порядком денним.

У Конституції вказуються питання, які підлягають обов'язковому розгляду в Раді міністрів. Усі найважливіші проекти регламентарних нормативних актів, проекти законів, рішення про постановку питання про довіру, про проведення референдуму, призначення на вищі державні посади та деякі інші підлягають обговоренню в Раді міністрів. Інші повноваження здійснюються на засіданнях Ради кабінету під головуванням прем'єр-міністра.

Формування уряду належить до компетенції президента. Зокрема, президент добирає кандидатуру на посаду прем'єр- міністра і призначає його. Останній добирає міністрів і представляє президенту, який призначає їх. Хоча призначення прем'єр-міністра є особистим правом президента, проте при цьому він змушений враховувати розстановку політичних сил у Національній Асамблеї, довіру яких повинен мати уряд.

Конституція заснувала інститут несумісності посади члена уряду з володінням парламентського мандата, з якоюсь посадою професійного представництва загальнонаціонального характеру, а також з будь-якою державною службою або професійною діяльністю; Водночас законодавством не забороняється сполучати членство в уряді з мандатом комунального радника, з посадою мера і навіть голови генеральної та регіональної ради.

Повноваження уряду здійснюються або разом з президентом, або кабінетом, або одноособово прем'єр-міністром. Конституція підкреслює особливу роль прем'єр-міністра. Згідно зі ст. 21 Конституції, він керує діяльністю уряду, відповідає за національну оборону, забезпечує виконання законів, здійснює регламентарні повноваження і призначає на цивільні та військові посади. Окремі свої повноваження він може делегувати міністрам. Велике значення має також і те, що деякі важливі повноваження президента здійснюються за пропозицією або після консультацій з прем'єр-міністром.

Прем'єр-міністру у здійсненні його функцій допомагає генеральний секретар уряду, а також власні служби – кабінет прем'єр-міністра, генеральні секретаріати планування, оборони та ін. Кожний міністр має свій кабінет (а в департаментах засновуються служби міністрів).

Правосуддя у Франції здійснюється чотирма гілками судової влади:

Громадянські суди, в яких розгляд дрібних суперечок здійснюється непрофесійними суддями – медіаторами (посередниками), що призначаються місцевими радами;

Ієрархічна система судів загальної юрисдикції, які розглядають карні та цивільні справи. Це трибунали малої інстанції, що розглядають незначні кримінальні та цивільні справи (є в департаментах); трибунали великої інстанції, що розглядають карні та цивільні справи середньої складності; апеляційні суди; суди присяжних (асизи) при розгляді кримінальних правопорушень, за які передбачене покарання понад п'ять років позбавлення волі. До їхнього складу входять три фахових судді та 9 присяжних засідателів; касаційний суд, що очолює всю систему судів загальної юрисдикції;

Різноманітні спеціальні суди (по справах неповнолітніх, військовослужбовців, з кримінальних справ, а також комерційні й трудові).

Ієрархічна система адміністративних судів, яку складають регіональні адміністративні суди (низова ланка), адміністративні апеляційні суди та державна рада (вища ланка).

Крім цих судів, у Франції існує два спеціальних органи, що не увійшли до судової системи, вони створені для суду над вищими чиновниками: Суд правосуддя республіки – судить міністрів; Високий суд правосуддя – розглядає обвинувачення проти президента.

Наявність такої складної судової системи зумовлює можливість суперечок про компетенцію та підсудність. Для дозволу цих суперечок створений Трибунал по конфліктах. Він складається з восьми членів: по три обираються Касаційним судом і Державною радою. Ці шість членів обирають із числа своїх колег у відповідному органі ще двох членів Трибуналу і двох їхніх заступників. Перевибори проводяться кожні три роки. Головою Трибуналу за посадою є міністр юстиції, але фактично Трибуналом керує віце-голова, який призначається міністром юстиції.

Конституційна Рада[7] складається з дев'ятьох членів, повноваження яких тривають дев'ять років і не підлягають поновленню (статті 56 і 57 Конституції). По три члени Конституційної Ради призначаються президентом, головою Національної Асамблеї і головою Сенату. Крім цього основного складу, до Конституційної ради входять усі екс-президенти Франції. Члени Конституційної ради не можуть бути членами Уряду і парламенту, а також економічної і соціальної рад. Поновлюється Конституційна Рада кожні три роки на 1/3. Замість члена, який вибув достроково, призначається новий на решту строку. Голова Конституційної Ради призначається президентом з числа всіх членів Конституційної Ради, проте дотепер голови завжди призначалися з числа "президентських" членів.

Конституційна Рада може констатувати обов'язкову відставку свого члена, що порушив принцип несумісності функцій або втратив спроможність здійснювати свої громадянські й політичні права.

На Конституційну Раду покладено функцію обов'язкового попереднього контролю за конституційністю органічних законів і регламентів палат парламенту, а також факультативного попереднього контролю за конституційністю звичайних законів (статті 58-62 Конституції).

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Зовнішня політика та політичні системи Французької Республіки та Федеративної Республіки Німеччини -» автора Рудько С.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 5. Політична система п'ятої французької республіки“ на сторінці 4. Приємного читання.

Зміст

  • ВСТУП

  • Розділ 1. Політична система фрн

  • Німецький федералізм

  • Виборча система

  • Розділ 2. Політичні партії ФРН

  • Християнський соціальний союз у Баварії

  • "Народна партія": Соціал-демократична партія Німеччини

  • Вільна демократична партія

  • Ліві

  • "Союз 90 / Зелені"

  • Німецькі партії "третього ешелону"

  • Розділ 3. Зовнішня політика ФРН у період "холодної війни"

  • Концептуальні засади зовнішньополітичної стратегії ФРН

  • Становлення зовнішньої політики ФРН. "Ера Аденауера"

  • Зовнішня політика ФРН у період канцлерства Л. Ерхарда та К. Кізінгера

  • Канцлерство В. Брандта: від конфронтації до розрядки

  • "Стратегія рівноваги" Г. Шмідта

  • Пріоритети зовнішньої політики Г. Коля

  • Розділ 4. Домінанти зовнішньої політики ФРН у постбіполярний період

  • Зовнішньополітичні пріоритети "червоно-зеленої" коаліції

  • Головні напрями зовнішньої політики за канцлерства А. Меркель

  • Розділ 5. Політична система п'ятої французької республіки
  • Адміністративно-територіальний устрій Франції

  • Виборча система

  • Розділ 6. Політичні партії п'ятої французької республіки

  • Соціалістична партія

  • Французька комуністична партія

  • Національний фронт

  • Центристські партії

  • Троцькісти

  • Зелені

  • Розділ 7. Пріоритети зовнішньої політики п'ятої французької республіки

  • Становлення і реалізація гоплістської зовнішньої політики

  • Дипломатія Ж. Помпіду

  • Франція у світовій політиці в період президентства В. Ж. Д'естена

  • Антигегемонізм Ф. Миттерана

  • Зовнішня політика президента Ж. Ширака

  • Пріоритети зовнішньої політики Н. Саркозі

  • Додаток 1. ПРЕЗИДЕНТИ П'ЯТОЇ ФРАНЦУЗЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ