Розділ 17. Вісники світанку 

Однією з найурочистіших і найславніших істин, відкритих в Біблії, є істина про Другий прихід Христа, який довершить велику справу відкуплення. Для мандруючого Божого народу, який так довго перебував у “долині темряви та смертної тіні”, обітниця про Другий прихід Того, Хто є “воскресінням і життям”, Хто приведе додому Своїх вигнаних дітей, є радісною надією, а наука про Другий прихід Христа — основною темою Святого Письма. З того дня, як перша пара із сумом покинула Едем, діти віри чекають повернення Обітованого, Який знищить владу губителя і поверне утрачений рай. Святі мужі давнини чекали приходу Месії в славі як сповнення своїх надій. Єнох, сьомий нащадок Адама — того, хто жив колись у раю, ходив з Богом 300 років на землі, був удостоєний здалеку споглядати на прихід Спасителя. “...Ось іде Господь зо Своїми десятками тисяч святих, — говорив він, — щоб суд учинити над усіма” (Юди 14—15). Патріарх Йов у ніч своїх страждань промовив з непохитною вірою: “Та я знаю, що мій Викупитесь живий, і останнього дня Він підійме із пороху цю шкіру мою, яка розпадається, і з тіла свойого я Бога побачу, сам я побачу Його, й мої очі побачать, а не очі чужі...” (Йова 19:25—27).

Прихід Христа, з яким буде відновлене царство праведності, надихав святих письменників, які з захопленням і піднесенням писали про нього. Біблійні поети і пророки, описуючи це Царство, вживали слова, які ніби палали небесним вогнем. Псалміст оспівує силу і велич Ізраїльського Царя: “Із Сіону, корони краси, Бог явився в промінні! Приходить наш Бог, — і не буде мовчати... Він покличе згори небеса, і землю — народ Свій судити” (Псалми 49:2—4). “Хай небо радіє, і хай веселиться Земля... перед Господнім лицем, бо гряде Він, бо землю судити гряде, — Він за справедливістю буде судити Вселенну, і народи — по правді Своїй!” (Псалми 95:11—13).

Пророк Ісая говорив: “Померлі твої оживуть, воскресне її мертве тіло ...Пробудіться й співайте, ви, мешканці пороху, бо роса Твоя — це роса зцілень, і земля викине мертвих!”. “Смерть знищена буде назавжди, і витре сльозу Господь Бог з обличчя усякого, і ганьбу народу Свого Він усуне з усієї землі, бо Господь це сказав. І скажуть в той день: Це наш Бог, що на Нього ми мали надію, — і Він спас нас! Це Господь, що на Нього ми мали надію, — тішмося ж ми та радіймо спасінням Його” (Ісаї 26:19; 25:8—9),

І Авакум, у полоні святого видіння, спостерігав прихід Христа: “Бог іде від Теману, і святий від Парану гори... Велич Його вкрила небо, і слави Його стала повна земля! А сяйво було, наче сонячне світло... Став, — і землю Він зміряв, поглянув — народи затряс, і попадали гори довічні, вікові похилились узгір'я. Путі його вічні... Що їздиш на конях Своїх, на спасенних Своїх колесницях... Тебе вгледівши, гори дрижали... безодня свій голос дала, зняла високо руки свої. Сонце й місяць спинились в мешканні своєму при світлі Твоїх стріл, що літають при сяйві блискучого списа Твого... Ти вийшов спасти Свій народ, спасти Помазанця Свого” (Авакума 3:3, 4, 6, 8, 10, 11, 13).

Перед тим, як Спаситель мав розлучитися зі Своїми учнями, Він потішав їх у смутку і при цьому запевняв, що прийде знову. “Нехай серце вам не тривожиться... Багато осель у домі Мого Отця; а коли б то не так, то сказав би Я вам, що йду приготувати місце для вас. А коли відійду й приготую вам місце, Я знову прийду й заберу вас до себе...” (Івана 14:1—3). “Коли ж прийде Син Людський у славі Своїй, і всі ангели з Ним, тоді Він засяде на престолі слави Своєї. І перед Ним усі народи зберуться...” (Матвія 25:31—32).

Ангели, які затрималися на горі Оливній після вознесіння Христа, повторили учням обітницю про Його повернення. “Той Ісус, що вознісся на небо від вас, прийде так, як бачили ви, як ішов Він на небо!” (Дії 1:11). І апостол Павло, натхнений Духом Святим, свідчив: “Сам-бо Господь із наказом при голосі Архангела та при Божій сурмі зійде з неба...” (1 Солунянам 4:16). Пророк з острова Патмос сказав: “Ото Він із хмарами йде, і побачить Його кожне око...” (Об'явлення 1:7).

Другий прихід Христа вказує на славний час “відновлення всього, про що провіщав Бог від віку устами всіх святих пророків Своїх!” (Дії 3:21). Тоді буде покладено кінець тривалому пануванню зла, бо “перейшло панування над світом до Господа нашого та до Христа Його, і Він зацарює на вічні віки!” (Об'явлення 11:15). “І з'явиться слава Господня, і разом побачить її кожне тіло” (Ісаї 40:5). “...Так Господь Бог учинить, що виросте правда й хвала перед усіма народами!” (Ісаї 61:11). “Стане Господь Саваоф того дня за прекрасну корону і за пишний вінок для останку народу Його” (Ісаї 28:5).

Саме тоді під усім небом буде встановлене довгоочікуване і сповнене миру Царство Месії: “Бо Сіона Господь потішає, всі рути його потішає, й обертає пустині його на Едем, його ж степ — на Господній садок!” (Ісаї 51:3). “...Бо дана йому буде слава Лівану, пишнота Кармелу й Сарону...” (Ісаї 35:2). “Вже не скажуть на тебе ‘покинута’, а на край твій не будуть казати вже ‘пустиня’, бо тебе будуть кликати ‘в ній моя втіха’, а край твій ‘заміжня’... і як тішиться той молодий нареченою, так радітиме Бог твій тобою! ” (Ісаї 62:4—5).

Другий прихід Господа у всі віки був світлою надією Його вірних послідовників. Обітниця повернутися, яку Спаситель дав Своїм учням, прощаючись з ними на горі Оливній, проливала світло на майбутнє, наповнювала серця радістю і надією, якої не могло затьмарити ні горе, ні будь-яке випробовування. Серед гонінь і страждань з'явлення слави великого Бога й Спаса нашого Христа Ісуса було “блаженною надією” (Титові 2:13). Коли солунянські християни зі смутком ховали своїх улюблених, котрі сподівались побачити прихід Господа своїми очима, їх учитель Павло вказав їм на воскресіння, котре відбудеться під час приходу Спасителя. Тоді мертві в Христі піднімуться і разом з живими будуть піднесені, щоб зустріти Господа в повітрі. “...І так завсіди, — говорив він, — будемо з Господом. Отож потішайте один одного цими словами!” (1 Солунянам 4:16—18).

На скелястому острові Патмос улюблений учень почув обітницю: “Так, — незабаром прийду!”, а його палка відповідь висловлює бажання і молитву церкви в усіх її труднощах: “Прийди, Господи Ісусе!” (Об'явлення 22:20).

Із в'язниць, вогнищ, ешафотів, де святі мученики свідчили правду, протягом усіх віків лунає їх голос віри і надії. “Впевнені в Його особистому воскресінні, а отже, і в своєму — під час Його Другого приходу, — говорить один з цих християн, — ‘вони нехтували смертю і стояли вище від усього цього’” (Daniel T.Taylor. The Reign of Christ on Earth, or The Voice of the Church in All Ages. Р.ЗЗ). Вони були готові зійти в могилу, щоб “вийти з неї вільними” (Ibid. P.54). Вони чекали свого Господа, Котрий прийде “на хмарах небесних у славі Свого Отця” “і встановить Своє Царство для праведних”. Таку саму віру мали й вальденці (Ibid. P.129—132), а Уїкліф бачив у приході Спасителя сповнення надій церкви (Ibid. P. 132—134).

Лютер сказав: “Я переконаний, що день суду наступить не пізніше, як через 300 років. Бог не буде і не може більше терпіти цей нечестивий світ”. “Наближається великий день, коли царство земної нечистоти буде зруйноване” (Ibid. P. 134, 158).

“Цей старий світ наближається до свого кінця”, — говорив Мелангтон. Кальвін навчав віруючих, щоб “не вагалися, а очікували в надії Приходу Христа як найзнаменнішої події”. За його словами, “вся сім'я вірних Божих чекатиме цього дня”. “Ми повинні відчувати голод за спілкуванням з Христом; ми повинні шукати Його, думати про Нього, — говорив він, — доки не прийде світанок того великого дня, коли наш Господь у повноті явить славу Свого Царства” (Ibid. P. 134, 158).

“Хіба Господь Ісус вознісся на небо не в нашому тілі, — запитував шотландський реформатор Нокс, — і хіба Він не повернеться? Ми знаємо, що Він повернеться, і це буде незабаром”. Рідлі та Латимер, які віддали своє життя за істину, з вірою чекали приходу Господа. Рідлі писав: “Я вірю і ніскільки не сумніваюся в тому, що світ наближається до кінця. Давайте разом з Йоаном, слугою Божим, кликати в наших серцях до нашого Спасителя з молитвою: ‘Прийди, Господи Ісусе, прийди!’” (Ibid. P.145,151).

“Думка про прихід Господа, — говорить Бакстер, — є для мене найприємнішою і найвідраднішою” (R.Baxter. Works. V.17. P.555). “Віра і характер Його святих виявляються в тому, щоб любити Його з'явлення і очікувати цієї блаженної надії”. “Якщо смерть — останній ворог — буде знищена при воскресінні, то ми можемо зрозуміти, як ревно повинні молитися віруючі про Другий прихід Христа, коли буде здобута повна і цілковита перемога” (Ibid. P.500). “Це день, якого всі віруючі повинні бажати і чекати. Того дня звершиться справа їх відкуплення та здійсняться бажання і прагнення душі. О, Господи, нехай цей блаженний день прийде якнайшвидше!” (Ibid. P.182—183). Такою була надія апостольської церкви, “церкви в пустелі” і церкви реформаторів.

Пророцтво провіщає не тільки мету приходу Христа і те, як він відбудеться, а й указує на ті ознаки, за якими люди зможуть довідатись про його наближення. Ісус сказав: “І будуть ознаки на сонці, і місяці, і зорях...” (Луки 21:25). “...Сонце затьмариться, і місяць не дасть свого світла, і зорі спадатимуть з неба, і сили небесні порушаться... І побачать тоді Сина Людського, що йтиме на хмарах із великою потугою й славою” (Марка 13:24—26). Автор Відкриття так змальовує першу з ознак Другого приходу: “... І ось стався великий землетрус, і сонце стало тьмяним, як волосяниця, і місяць зробився, наче кров...” (Об'явлення 6:12).

Ці ознаки мали місце до початку XIX ст. І як сповнення цього пророцтва, в 1755 р. стався один з найжахливіших землетрусів, які переживало людство. Хоч він став відомий, як Лісабонський землетрус, однак поширився на більшу частину Європи, Африки й Америки. Він був відчутний навіть у Гренландії, Вест-Індії, на острові Мадейра, у Швеції та Норвегії, Великобританії та Ірландії. Він охопив територію загальною площею майже 4 млн. квадратних кілометрів. В Африці трясіння землі було таким же сильним, як і в Європі. Була зруйнована більша частину Алжиру, і недалеко від Марокко поглинуте земною безоднею селище, яке налічувало від 8 до 10 тисяч мешканців. Величезна хвиля затопила приморські міста Іспанії та Африки, спричинивши велике руйнування.

“Найсильніші поштовхи були відчутні в Іспанії та Португалії. Кажуть, що в Кадесі морська хвиля досягла висоти 60 футів (приблизно 18м. — Ред.) Найвищі гори в Португалії здригалися до самого підніжжя; вершини декотрих з них розкололися, надаючи їм дивовижних форм. З утворених кратерів виривався вогонь, величезні маси гірських порід падали вниз у сусідні долини” (Sir Charles Lyell. Principles of Geology. P. 495).

У Лісабоні “під землею почувся ніби гуркіт грому”, після чого сильний поштовх зруйнував більшу частину міста. За якихось шість хвилин загинуло 60 тисяч осіб. Море спочатку відступило, залишаючи після себе мілину, а потім під час припливу піднялося на 15 м вище від свого звичайного рівня. “Серед інших надзвичайних подій, які мали місце в Лісабоні під час катастрофи, можна відзначити зруйнування нової набережної, спорудженої з найчистішого мармуру. На її будівництво були витрачені значні кошти. Там зібрався величезний натовп народу, сподіваючись врятуватись від уламків будинків, що руйнувались, але нараз ця споруда з усіма людьми, котрі знаходились на ній, занурилися в море, і жодне людське тіло не випливло на поверхню води” (Ibid. P.495).