Розділ 17. Вісники світанку 

“Підземний поштовх вмить зруйнував усі церкви і монастирі, майже всі великі будівлі та більше четвертої частини житлових будинків. Через дві години після поштовху в багатьох кварталах міста спалахнула пожежа, і протягом трьох діб у місті вирував вогонь з такою силою, що від нього залишилися руїни. Землетрус стався у святковий день, коли церкви і монастирі були переповнені людьми. Мало коту вдалося врятуватися” (Encyclopedia America. Art. “Lisbon”. Ed. 1831). Людей охопив невимовний жах. Ніхто не плакав, страх позбавив людей сліз. Вони метушилися, збожеволівши від горя і несподіванки, хапались за голову і, б'ючи себе в груди, вигукували: “Кінець світу! Кінець світу!” Матері забули про своїх дітей і бігали з розп'яттями в руках. На жаль, багато людей кинулося до церков за порятунком, але марними були причастя, даремно нещасні люди обіймали вівтарі; образи, священики і народ були разом поховані піц руїнами. Як пізніше було встановлено, того страшного дня загинуло 90 тисяч осіб.

Через 25 років з'явилася інша, згадана в пророцтві ознака, — затемнення сонця і місяця. Найбільш вражаючим було те, що ця подія мала місце в точно визначений час. У розмові з учнями на горі Оливній Спаситель, змалювавши довгий період випробовування для церкви — 1260 років папського панування, про яке було сказано, що дні його будуть скорочені, згадав також деякі з подій, котрі матимуть місце перед Його Другим приходом, і визначив час, коли світ побачить першу з цих подій: “Але в ті дні, після тієї скорботи, сонце затьмариться, і місяць не дасть свого світла” (Марка 13:24). 1260 днів, або років, закінчилися в 1798 р. За чверть століття до цієї дати переслідування майже припинилися. Після гоніння, згідно зі словами Христа, повинно було статися затемнення сонця. 19 травня 1780 р. це пророцтво здійснилось.

“Темний день 19 травня 1780 р. залишається найбільш таємним, досі нез'ясованим і єдиним у своєму роді явищем. Відбулося незрозуміле затемнення всього видимого неба і атмосфери в Новій Англії” (R.T.Devens. Our First Century. P. 89).

Очевидець, який жив у Массачусетсі, так описує цю подію: “Вранці сонце світило ясно, але незабаром сховалося за зловісними темними хмарами, що опускалися все нижче і нижче. Часом їх пронизували спалахи блискавки, почувся гуркіт грому і почав накрапати дощ. Десь коло дев'ятої години хмари стали рідшими, набравши бронзово-жовтого або мідного кольору, земля, скелі, дерева, будівлі, вода і люди виглядали по-іншому в цьому неземному дивному світлі. Через декілька хвилин темна, важка хмара закрила все небо, за винятком вузької смуги на горизонті, і стало так темно, як буває звичайно влітку о дев'ятій годині вечора...”

“Страх, тривога і благоговійний трепет поступово змінювали один одного. Жінки стояли біля дверей своїх жител, дивлячись на темний ландшафт; чоловіки поверталися з роботи в полях, теслі залишали свої інструменти, ковалі — кузню, крамарі зачиняли крамниці. Тремтячи, діти бігли зі школи додому. Мандрівники зупинялися на нічліг в найближчих фермерських оселях. ‘Що буде?’ — це питання було у всіх на вустах, у кожному серці. Здавалося, ось-ось пронесеться небаченої сили ураган і всьому прийде кінець.

У домах запалювали свічки, і вогонь у камінах горів так яскраво, як в осінню безмісячну ніч. Кури сідали на сідала і засинали, на пасовищах жалібно ревла худоба, чути було скреготання жаб; птахи співали свої вечірні пісні, і повсюди літали кажани. Але люди знали, що це не ніч.

Доктор Нафанаїл Уайттекер, пастор церкви в Салемі, проводив богослужіння і в проповіді висловив думку про те, що цей морок був надприродним. Богослужіння відбулися і в багатьох інших місцях. У цих імпровізованих проповідях, як правило, використовувалися біблійні тексти, які вказували на те, що ця подія відповідає пророцтвам із Писання. Найгустіша темрява настала одразу ж після одинадцятої години” (The Esses Antiquarian. April. 1899. V.3. N4. P.53—54). На більшій території країни опівдні було настільки темно, що без свічки не можна було визначити час на годиннику, обідати або робити що-небудь у домі...

“Ця темрява поширилась на велику відстань. Вона сягала далеко на сході — до Фалмуса, на захід — аж до віддалених частин штатів Коннектикут і Олбані, на півдні — до морського узбережжя, а на півночі — до найдальших американських поселень” (William Gordon. History of the Rise, Progress... of the U.S.A. V.3. P.57).

Після густої темряви цього дня, за годину або дві години до заходу сонця, небо де-не-де проясніло, з'явилося сонце, хоча його, як і раніше, закривав густий, темний туман. “Після заходу сонця небо знову затяглася хмарами і дуже швидко настала ніч. Темрява ночі також була незвичайною і жахаючою, як і темрява вдень. Хоч місяць тоді був уповні, однак нічого не можна було побачити без світильників, світло яких ледве пронизувало безпросвітну темряву, подібну до єгипетської, і було майже непомітним на відстані з сусідніх домів” (Isaiah Thomas. Massachusetts Spy, or, American Oracle of Liberty. V.10. N472; 1780. 25 May). Один з очевидців цього явища говорить: “Я не міг позбутися думки, що навіть якби кожне небесне світило сховалося за завісою найгустішої темряви або ж зовсім згасло, то й тоді темрява, що огорнула землю, не була б такою непроглядною” (Letters by Dr.Samuel Tenney, ofexeter, New Hampshire, December, 1785. Massachusetts Historical Society Collections, 1792, 1st series. V.I. P.97). О дев'ятій годині вечора зійшов повний місяць, але й “він не розсіяв цього смертельного мороку”. Після півночі темрява зникла, і коли вперше з'явився місяць, він був кольору крові.

День 19 травня 1780 р. ввійшов у історію як “темний день”. З часів Мойсея ще не було такої густої, тривалої темряви, яка б охоплювала величезну територію. Опис цієї події очевидцями — це тільки слабкий відгомін слів Господа, записаних пророком Йоїлем за 25 віків до їх виконання: “Заміниться сонце на темність, а місяць — на кров перед приходом Господнього дня...” (Йоїла 3:4).

Христос заповідав Своєму народові спостерігати за ознаками Його приходу і радіти прикметам, які свідчать про прихід Царя. “Коли ж стане збуватися це, — говорить Він, — то випростуйтесь і підніміть свої голови, — бо зближається ваше визволення”. Він вказав Своїм послідовникам на дерева, які розвиваються весною: “Як вони вже розвиваються, то, дивлячись на це, ви знаєте, що близько вже літо. Так і ви, коли побачите, що це збувається, то знайте, що Боже Царство вже близько” (Луки 21:28, 30, 31).

Але коли дух покори і відданості поступився в церкві місцем гордості й формалізму, тоді любов до Христа і віра в Його прихід охололи. Поглинуті світськими заняттями і задоволеннями люди, які називають себе народом Божим, перестали прислухатися до порад Спасителя щодо ознак Його приходу. Вони нехтували вченням про Другий прихід. Тексти Писання, в яких йдеться про цю подію, були неправильно витлумачені, доки цю істину зовсім забули. Перш за все це стосується церков Америки. Свобода і вигоди життя, доступні всім верствам суспільства, честолюбне прагнення до багатства і розкоші, невгамовна жага наживи, палке бажання здобути популярність і владу призвели людей до того, що вони зосередили всі свої думки і надії на справах цього земного життя, відкладаючи на далеке майбутнє той урочистий день, коли існуючий порядок речей зміниться.

Вказуючи Своїм послідовникам на ознаки Його приходу, Спаситель передрік відступництво, яке матиме місце перед Його Другим приходом. Як і за днів Ноя, люди будуть захоплені світськими справами і розвагами. Вони будуть купувати, продавати, насаджувати, будувати, женитись і виходити заміж, забувши про Бога і вічне життя. Христос застерігає тих, хто житиме в цей час: “Уважайте ж на себе, щоб ваші серця не обтяжувалися ненажерством та пияцтвом і життєвими клопотами і щоб день той на вас не прийшов несподівано... Тож пильнуйте, і кожного часу моліться, щоб змогли ви уникнути всього того, що має відбутись, та стати перед Сином Людським!” (Луки 21:34, 36).

Стан церкви цього часу відображений у словах Спасителя, записаних в книзі Відкриття: “...Маєш ім'я, ніби живий, а ти мертвий” (Об'явлення 3:1). І до тих, хто відмовиться залишити свій безтурботний стан, звернені урочисті слова перестороги: “А коли ти нечуйний, то на тебе прийду, немов злодій, і ти знати не будеш, якої години на тебе прийду” (Об'явлення 3:3). Необхідно було, щоб люди прокинулись і усвідомили небезпеку, яка їм загрожує; щоб вони опам'ятались і почали готуватися до урочистих подій, пов'язаних із закінченням випробування. Пророк Божий говорить: “Великий день Господа й вельми страшний, і хто зможе його перенести?” (Йоїла 2:11). Хто устоїть у день Його появи? Той, чиї “очі...пречисті, щоб міг... дивитись на зло; і на насильство дивитись не можеш”. Ті, хто говорить: “Мій Боже, пізнали Тебе ми...” (Авакума 1:13; Осії 8:2). Для тих, що кричать: “Мій Боже, ми пізнали Тебе!”, але порушують Його Завіт і ходять за іншими богами, ховають у своєму серці беззаконня і полюбляють дорогу неправди, Господній день буде “темнотою, а не світлом” (Амоса 5:20). “І станеться часу того, — говорить Господь, — і перешукаю Я з лампами Єрусалим і навіщу Я тих мужів, які задубіли на дріжджах своїх, що говорять у серці своєму: ‘Господь не вчинить добра, і лиха не зробить’” (Софонії 1:12). “Я покараю всесвіт за зло, а безбожних за їхню провину, бундючність злочинця спиню, а гордість насильників знижу!” (Ісаї 13:11). “Спасти їх не зможе... ні їхнє срібло, ані золото їхнє”. “І здобиччю стане все їхнє багатство, а їхні доми — за спустошення” (Софонії 1:18, 13).

Єремія в очікуванні цього жахливого часу вигукує: “Біль серце стискає мені, і тріпоче мені моє серце... Не можу мовчати, бо вчула душа моя голос сурми, гук війни! Біда на біду прикликається...” (Єремії 4:19—20).

“День гніву цей день, день смутку й насилля, день збурення та зруйнування, день темноти та темряви, день хмари й імли, день сурмлення й окрику” (Софонії 1:15—16). “Оце день Господній приходить... Щоб землю зробити спустошенням, а грішних її повигублювати з неї!” (Ісаї 13:9).

З огляду на цей великий день Слово Боже урочисто і переконливо закликає народ Божий прокинутись від духовної летаргії, в смиренні й каятті шукати Його лиця. “Засурміть на Сіоні в сурму, здійміть крик на святій горі Моїй! Затремтіть, всі мешканці землі, бо прийшов день Господній, бо близько вже він... оголосіть святий піст, скличте зібрання! Зберіть народ, оголосіть святі збори, старців згромадьте, позбирайте дітей... Нехай вийде з кімнати своєї також молодий, молода ж з-під свого накриття! Між притвором та жертівником нехай плачуть священики, слуги Господні”. “Верніться до Мене всім серцем своїм, і постом святим, і плачем та риданням! І деріть своє серце, а не свою одіж, і наверніться до Господа, вашого Бога, бо ласкавий Він та милосердний, довготерпеливий та многомилостивий...” (Йоїла 2:1, 15—17, 12—13).

Щоб народ зміг встояти в день Господній, необхідно було здійснити велику роботу реформи. Бог бачив, що багато з Його народу не збирали скарби на небесах, і в Своєму милосерді Він був готовий послати вістку застереження і таким чином допомогти людям вийти із заціпеніння і приготуватися до приходу Господа.

Ця пересторога міститься в 14-му розділі книги Відкриття. Тут представлено трикратну вістку, яку проголошують небесні істоти; одразу після цього відбудеться прихід Сина Людського, щоб “пожати жниво землі”. Перша вістка застерігає про суд, що наближається. Пророк бачив ангела, “що летів серед неба і мав благовістити вічне Євангеліє мешканцям землі, і кожному людові, і племені, і язику, і народові. І він говорив гучним голосом: ‘Побійтеся Бога та славу віддайте Йому, бо настала година суду Його, і вклоніться Тому, Хто створив небо, і землю, і море, і водні джерела!’” (Об'явлення 14:6—7).

Ця вістка названа частиною “вічного Євангелія”. Проповідь Євангелія була доручена не ангелам, а людям. Святі ангели теж беруть участь у цій роботі, керуючи нею; вони є ініціаторами великих релігійних рухів з метою спасіння людей, але праця євангелізації на землі виконується слугами Божими.