Розділ 17. Вісники світанку 

Вірні мужі, слухняні голосу Божого Духа і вченню Його слова, звіщали світові цю вістку. Це ті, хто прислухався до “вірнішого пророчого слова”, цього “світильника, що світить у темному місці, доки не почне розвиднятися день, не засяє ранкова зоря...” (2 Петра 1:19). Вони шукали пізнання Бога більше за всі інші скарби і вважали, що “надбання цього є краще від надбання срібла, і користь з того більша від щирого золота” (Приповісті 3:14). Господь відкрив їм великі істини Свого Царства. “Благовоління Господнє до тих, хто боїться Його, і Свій заповіт Він відкриває їм” (Псалми 24:14).

Не вчені богослови отримали пізнання правди і проповідували її. Якби вони були вірними вартовими Слова, що старанно і з молитвою вивчають Писання, то впізнали б, яка пора ночі; вони дізнались би з пророцтв, які події повинні відбутися. Але вони не були такими, і тому вістку звіщали прості люди. Ісус сказав: “... Ходіть, поки маєте світло, щоб вас темрява не обгорнула” (Івана 12:35). Хто відвертається від світла, котре посилає йому Бог, або нехтує ним, коли воно недалеко, той залишається у темряві. Але Спаситель говорить: “...Хто йде вслід за Мною, не буде ходити в темряві той, але матиме світло життя” (Івана 8:12). Той, єдиною метою кого є виконання волі Божої, хто з усією відповідальністю ставиться до вже отриманого світла, отримає його ще більшою мірою. Для такої душі зійде зірка небесна, щоб привести її до повної істини.

В час Першого приходу Христа священики і книжники зі святого міста, котрим були довірені Божі пророцтва, могли б розпізнати ознаки часу і звістити прихід Обітованого. Пророцтво Михея вказувало на місце народження Христа. Даниїл передрік час Його приходу (Михея 5:2; Даниїла 9:25). Бог довірив ці пророцтва вождям юдейського народу; тому їм не було вибачення в тому, що вони не знали і не проповідували народові близький прихід Месії, їх незнання стало наслідком їхнього гріховного нехтування. Юдеї споруджували пам'ятники вбитим пророкам Божим, але водночас, вшановуючи сильних світу цього, вони віддавали славу слугам сатани. Цілком поглинуті честолюбною боротьбою за становище в суспільстві і вплив на людей, вони втратили з поля зору божественні почесті, запропоновані їм небесним Царем.

Старійшини Ізраїлю повинні були з глибоким зацікавленням і благоговінням досліджувати пророцтва про місце, час і обставини однієї з найважливіших подій в історії світу — приходу Сина Божого з метою відкуплення людства. Увесь народ повинен був пильнувати і чекати, щоб першим вітати Спасителя світу. Але ось двоє втомлених мандрівників з Назарета увійшли у Віфлеєм. Вони обійшли всі доми на вузькій головній вулиці Віфлеєма аж до східної околиці міста в пошуках місця для ночівлі. Жодні двері не відчинились, щоб прийняти їх. Нарешті подорожні знайшли для себе притулок у жалюгідній стаєнці для худоби. Тут і народився Спаситель світу.

Небесні ангели бачили славу, яку Син Божий розділяв з Отцем ще до створення світу, і тепер з великим зацікавленням чекали Його появи на землі, бо ця подія мала принести велику радість всім людям. Ангелам було доручено звіщати радісну вістку тим, хто був готовий прийняти її і з радістю поділитися нею з мешканцями Землі. Христос принизив Себе, прийнявши людське єство. Ставши жертвою за гріх, Він повинен був взяти на Себе неймовірний тягар прокляття. Однак ангели бажали, щоб навіть у Своєму приниженні Син Всевишнього постав перед людьми з гідністю і славою, відповідними Його характеру. Чи зберуться великі люди землі в столиці Ізраїлю, щоб вітати Його народження? Можливо, легіони ангелів представлять його очікуючому народові?

Ангел відвідав землю, щоб побачити, хто приготувався зустрічати Ісуса. Але ніде не бачив жодних ознак приготування. Він не чув вигуків торжества і хвали, які звіщали б близький прихід Месії. Деякий час ангел літав над вибраним містом і храмом, де протягом багатьох століть відкривалася слава Божа, але й тут він побачив ту саму байдужість. Зарозумілі, оточені пишністю священики приносили в храмі опоганені жертви. Фарисеї гучним голосом зверталися до народу або вихваляли самі себе в молитвах на перехрестях вулиць. У царських палатах, на зібраннях філософів, у школах рабинів — усюди забута чудова істина, яка наповнила все небо радістю і хвалою: Спаситель людства незабаром повинен прийти на землю.

Ніде не видно було ніяких ознак очікування Христа, ніхто не готується зустрічати Князя життя. Здивований побаченим, небесний вісник уже був готовий залишити землю і повернутися на небо з такою ганебною звісткою, коли, раптом зауважив групу пастухів, що пильнували вночі свої отари. Вони вдивлялися у зоряне небо, розмірковували над пророцтвами про прийдешнього Месію. Ці прості люди прагнули приходу Спасителя світу. Ось ті люди, які готові прийняти небесну вістку. І враз перед ними з'явився ангел Господній, звіщаючи велику радість. Небесна слава наповнила рівнину, з'явилась незлічена кількість ангелів, немов свідкуючи про те, що ця радість надто велика, щоб її міг принести мешканцям землі тільки один вісник. Безліч голосів зливаються в урочистому гімні, котрий співатимуть колись усі викуплені: “Слава Богу на висоті, і на землі мир, у людях добра воля!” (Луки 2:14).

О, яке надзвичайне повчання містить у собі ця чудова історія про Віфлеєм! Як вона докоряє нам за невір'я, гордість і самовпевненість. Вона застерігає нас, щоб внаслідок злочинної недбалості та безтурботності не залишили без уваги ознак часу наших відвідин.

Але не тільки на пагорбах Юдеї, не тільки серед скромних пастухів ангели знайшли тих, хто очікував приходу Месії. І в язичницьких країнах були люди, які чекали Його. Це були багаті й знатні мудреці — філософи Сходу. Досліджуючи природу, вони бачили Бога в Його творінні. З єврейських Писань вони довідались про Зорю, Яка сходить від Якова, і з нетерпінням чекали появи Того, Хто буде не тільки “Утішителем Ізраїлю”, а й “Світлом на просвіту язичникам” і “спасінням... аж до краю землі” (Луки 2:25, 32; Дії 13:47). Вони шукали світла, і світло від престолу Божого, освітило їхній шлях. У той час, коли морок обіймав священиків і рабинів Єрусалима — законних хранителів і вартових істини, послана небом Зоря привела цих чужинців з язичницької країни до місця народження Царя.

“Христос другий раз з'явиться тим, хто чекає Його на спасіння” (Євреям 9:28). Як вістка про народження Спасителя, так і вість про Його Другий прихід не була довірена релігійним вождям народу. Вони не мали зв'язку з Богом і відкинули послане небом світло; тому вони не належать до числа тих, про кого писав апостол Павло: “А ви, браття, не в темряві, щоб той день захопив вас, як злодій. Бо ви діти світла й сини дня. Ми не належимо ні ночі, ні темряві” (1 Солунянам 5:4—5).

Вартові на стінах Сіону повинні були першими звістити про прихід Спасителя, першими піднести свій голос, проголошуючи Його наближення, першими спонукувати народ приготуватися до Його приходу. Але вони жили безтурботно, мріючи про спокій і безпеку, а тим часом народ спав у своїх гріхах. Ісус побачив Свою Церкву подібною до безплідного фігового дерева, яке гордовито красувалося своїм листям, але не мало дорогоцінних плодів. Церква пишалася дотриманням релігійних форм, але в неї не було духа правди, смирення, каяття і віри, котрі єдині можуть зробити її служіння приємним Богові. Замість плодів Духа процвітали гордість, формалізм, марнославство, самолюбність, насильство. Церква-відступниця закрила очі на ознаки часу. Але Бог не покинув її, залишався вірним їй, хоч вона й віддалилася від Нього і Його любові, її члени відмовились виконувати Божі умови, тому Його обітниці щодо них не здійснились.

Таким є неминучий наслідок нехтування світлом і перевагами, які посилає Бог. Якщо Церква не буде прямувати дорогою, вказаною їй Провидінням Божим, і не буде приймати кожний промінь світла, котре їй посилається, виконуючи в усьому свої обов'язки, тоді релігія неминуче перетвориться на пусте дотримання форм, і дух благочестя залишить її. Ця істина неодноразово знаходила підтвердження в історії Церкви. Бог вимагає від Свого народу вчинків віри і послуху відповідно до посланих йому благословень і переваг. Послух вимагає жертви і хреста; тому багато з тих, хто вважав себе послідовниками Христа, відмовилися прийняти небесне світло і, як юдеї в давнину, не зрозуміли часу своїх відвідин (Луки 19:44). Через їхню гордість і невіру Господь пройшов повз них і відкрив Свою істину тим, хто, як і віфлеємські пастухи та мудреці зі Сходу, прийняв послане йому світло.