Розділ 59. “Дім Ізраїлю”

Божа Церква на Землі, проповідуючи нині Істину вічного Євангелія кожному племені, язику і народові, виконує стародавнє пророцтво: “Розцвіте Ізраїль і бруньки пустить, сповнить світ плодами”.(Ісаї 27:6) Послідовники Ісуса у співпраці з небожителями швидко освоюють “пустинні” місця землі; в результаті їхньої праці визріває багатий врожай дорогоцінних душ. Нині, як ніколи раніше, бачимо, що Церква, яка присвятила себе служінню Богові і поширює біблійну істину, несе людям благословення, передречені багато століть тому в обітниці, даній Авраамові й усьому Ізраїлеві — Божій Церкві в кожному столітті: “і благословлю Я тебе... і будеш ти благословенням”.(Бут.12:2)

Ця обітниця благословення значною мірою повинна була виконатися упродовж століть після повернення ізраїльтян з неволі. Бог бажав, щоб уся земля приготувалася до Першого пришестя Христа, так само, як сьогодні готується шлях до Його Другого приходу. В останні роки принизливої неволі Бог через Захарію милостиво дав ізраїльському народові обітницю: “Я повернуся до Сіону і житиму серед Єрусалиму. І буде називатися Єрусалим містом правди, а гора Господа Саваота —‘горою святою’. А про Свій народ Він сказав: ‘Я буду їхнім Богом у правді й справедливості’”.(3ax.8:3,7-8)

Виконання Божих обітниць обумовлювалося послухом. Гріхи, притаманні ізраїльтянам до полону, не повинні були більше повторюватися. “Судіть судом правдивим, — напучував Господь відбудовників, — і чиніть один одному милосердя та милість. Вдову й сироту, чужинця й убогого не утискуйте, і не носіть зла один на одного в серці своєму”. “Говоріть правду один одному, судіть по правді, щоб мир був у ваших брамах”.(3ах.7:9-10; 8:16)

Які ж багаті матеріальні та духовні благословення були обіцяні тим, котрі виконуватимуть принципи праведності! “Бо це посів миру, — оголосив Господь, — виноград дасть свій плід, земля — урожай, а небо дасть свою росу. Усім цим я наділю залишок Мого народу. І станеться: як були ви, доме Юдин та доме Ізраїлів, прокляттям серед народів, так Я вас спасу, і ви станете благословенням”.(3ах.8:12-13)

За роки вавилонського полону ізраїльтяни повністю зцілилися від ідолопоклонства. Після повернення з неволі вони приділяли значну увагу релігійному вихованню та вивченню записаних у книзі закону і пророцтвах постанов щодо поклоніння правдивому Богові. Відбудова храму уможливила повне виконання ритуального служіння у Святині. Під керівництвом Зоровавеля, Ездри й Неємії вони неодноразово присягалися виконувати всі Заповіді та постанови Єгови. Наступні роки процвітання нації яскраво засвідчили про бажання Бога приймати і прощати. Однак, виявляючи фатальну недалекоглядність, вони знову і знову зрікалися своєї славної долі, егоїстично привласнюючи те, що могло принести зцілення й духовне життя великим масам ще інших людей.

Така нездатність виконати Божественний намір була особливо очевидною за днів Малахії. Господній вісник суворо докоряв Ізраїль за гріхи, які позбавляли народ матеріального процвітання, а також духовної сили. Викриваючи беззаконня, пророк не щадив ані священиків, ані простих людей. “Пророцтво Господнього слова до Ізраїлю через Малахію” ставило за мету зберегти в пам'яті народу уроки минулого та спонукати його вірно дотримуватися Заповіту, укладеного Єговою з ізраїлевим домом. Боже благословення могло бути отримане лише за умови щирого розкаяння. “А тепер благайте ж Бога, — просив пророк, — щоб Він змилувався над вами”.(Мал.1:1,9,11)

Проте жодні тимчасові невдачі Ізраїлю не могли зруйнувати вічного Плану викуплення людства. Хоч слухачі пророка могли і не прийняти цієї вістки, однак наміри Єгови неухильно здійснювалися, наближаючись до свого повного завершення. “Від сходу сонця і аж до його заходу, — проголошував Господь через Свого вісника, — звеличиться ім'я Моє між народами, і в кожному місці буде звершуватись кадіння задля імені Мого і приноситиметься чиста жертва...”.( Мал.1:1,9,11)

Заповіт “життя і миру”, укладений Богом із синами Левія, який приніс би невимовне благословення в разі його дотримання, тепер Господь вирішив поновити з тими, котрі колись були духовними вождями, але через беззаконня зробилися “погорджуваними й зневаженими перед усім народом”.(Мал.2:5,9)

Грішники були серйозно попереджені про настання судного дня та намір Єгови знищити кожного порушника Закону. Однак ніхто не був залишений без надії: пророцтва Малахії про суд поєднувалися із закликом до нерозкаяних людей примиритися з Богом. “Поверніться ж до Мене, — благав Господь, — і Я повернусь до вас”.(Мал.3:7-12)

Здавалося, що кожне серце мало б відгукнутися на такий заклик. Небесний Бог благає Своїх заблудлих дітей повернутися до Нього, аби знову разом з Ним виконувати Його роботу на Землі. Господь простягає Свою руку, щоб узяти за руку Ізраїля і вивести його на вузький шлях самозречення і жертовності, аби в результаті вони, як Божі діти, розділили з Ним спадщину. Чи приймуть вони це запрошення? Чи зрозуміють, що це єдина їхня надія?

Як же сумно читати рядки Святого Письма про те, що за днів Малахії ізраїльтяни не бажали упокорити свої горді серця та в любові й послуху співпрацювати з Богом! Відповідь: “У чому нам навертатися?” — свідчить про їхнє самовиправдання.

Господь вказує Своєму народові на один із притаманних Ізраїлеві гріхів. “Хіба годиться людині обкрадати Бога? — запитує Він. — Мене ж ви обкрадаєте”. Усе ще не усвідомлюючи свого гріха, непокірні запитують: “У чому ми Тебе обікрали?”

Відповідь Господа цілком зрозуміла: “Десятиною та приношеннями! Ви тяжко прокляті, однак ви, увесь народ, Мене обкрадаєте. Принесіть же всю десятину до дому скарбниці, щоб була пожива в Моєму домі, і таким чином випробуйте Мене, — промовляє Господь Саваот, — чи не відчиню Я небесних отворів і не виллю на вас благословення понад міри? Заради вас Я забороню сарані-ненажері, і вона не нищитиме плоду землі, і не пустошитиме винограду на полі, — говорить Господь Саваот. І будуть усі люди вважати вас щасливими, бо будете ви країною утіх, — говорить Господь Саваот”.(Мал.3:7-12)

Бог благословляє працю людських рук, щоб вони повертали Йому Його частку, Він посилає їм сонячне світло і дощ, дає ріст рослинам, а людям — здоров'я та здібності для придбання багатства. Кожне благословення походить з Його щедрої руки, а тому Він бажає, щоб люди на знак подяки повертали Йому Його частку в десятинах і пожертвуваннях — у жертвах подяки, добровільних пожертвуваннях, у жертвах за провину. Вони мали б посвятити свої кошти на Його служіння, аби Його виноградник не залишався неродючою пустелею. Їм потрібно було б роздумувати над тим, що учинив би Господь на їхньому місці. Вони повинні розповідати Йому в молитві про всі свої труднощі, виявляти неегоїстичну цікавість до виконання Його справи в усіх частинах світу.

Вістки, з якими звертався до народу останній із пророків Старого Завіту — Малахія, а також утиски язичеських ворогів, примусили ізраїльтян, зрештою, засвоїти, що справжній добробут залежить від послуху Божому Законові. На жаль, для багатьох людей послух не був результатом віри й любові. Вони керувалися егоїстичними мотивами. Показне служіння розцінювалося як засіб досягнення національної величі. Вибраний народ не став світлом для світу, а відокремився від нього, щоб таким чином запобігти ідолопоклонству. Дані Богом заборони щодо одруження ізраїльтян з язичниками та наслідування ідолопоклонницьким звичаям навколишніх народів були настільки перекручені, що спорудили стіну розділення між Ізраїлем та всіма іншими народами. Це позбавляло світ благословень, які Бог доручив Ізраїлеві нести іншим.

У той же час через свої гріхи юдеї віддалялися від Бога. Вони не розуміли глибокого духовного значення здійснюваного ними символічного служіння. Вважаючи себе праведними, ізраїльтяни покладалися на власні діла, жертви й обряди, замість того щоб покладатись на заслуги Того, прообразом Кого були всі жертви й обряди. Таким чином, “силкуючись встановити власну праведність”,(Римл.10:3) вони утверджувалися у формалізмі самовдоволення. Позбавлені Духа і Божої благодаті, вони намагалися компенсувати цю нестачу суворим дотриманням релігійних церемоній та обрядів. Не задовольняючись постановами Самого Бога, обтяжували Божественні повеління незліченними власними вимогами. Чим більше ці люди віддалялися від Бога, тим суворішими ставали в дотриманні порожніх форм.

Виконання Закону з додатком усіх цих дрібних, але обтяжливих вимог стало практично неможливим. Величні принципи праведності, викладені в Десятислів'ї, та славні Істини, втілені в символічному служінні, були затьмарені й поховані під горами людських традицій і постанов. Хто справді бажав служити Богові, намагаючись виконувати увесь Закон відповідно до повелінь священиків і начальників, ті стогнали під цим невимовно важким ярмом.

Ізраїльський народ, як нація, бажав пришестя Месії, але у своїх серцях і житті вони були настільки далекими від Бога, що не могли мати правильного уявлення про місію обітованого Викупителя. Замість того щоб прагнути викуплення від гріха, шукати слави й миру святості, вони мріяли звільнитися від ворогів нації й повернути собі колишню могутність.

Вони чекали Месію як національного переможця, котрий скине ярмо загарбників, звеличить Ізраїль і допоможе йому панувати над усіма народами. Таким чином, сатана досягнув успіху, приготувавши серця народу до відкинення грядущого Спасителя. Гордість та фальшиве уявлення про характер і місію Христа не дозволили їм своєчасно і гідно прийняти докази Його месіанства.