Розділ 59. “Дім Ізраїлю”

Понад тисячу років юдейський народ очікував пришестя обітованого Спасителя. З цією подією були пов'язані їхні найсвітліші сподівання. Упродовж тисячі років Його Ім'я згадувалося в піснях і пророцтвах, у храмовому служінні та сімейних молитвах, однак коли Він прийшов, вони не визнали Його як довгожданого Месію. “Він прийшов до Своїх, та Свої не прийняли Його”.(Йоан.1:11) Для їхніх захоплених світом сердець Улюбленець Неба був, немов “корінь із сухої землі”. У їхніх очах він не мав “ні принади, ні краси”; таким чином, вони не розпізнали в Ньому краси, “щоб Його пожадати”.(Ісаї 52:2-3)

Усе життя Ісуса з Назарета серед юдейського народу було докором їхньому егоїзмові, який виявлявся у небажанні визнавати законні вимоги Власника виноградинка, у якому вони були поставлені розпорядниками й охоронцями. Вони ненавиділи Його за правдивість і побожність, а тому, коли надійшов час останнього випробування — випробування, яке вирішувало їхню вічну долю в разі послуху або вічну загибель в разі непослуху, вони відкинули Святого Ізраїлевого і взяли на себе відповідальність за Його розп'яття на Голгофському хресті.

Наприкінці Свого земного служіння Христос у притчі про виноградник нагадав юдейським учителям про отримані Ізраїлем багаті благословення, наголосивши на справедливості Божої вимоги послуху. Він ясно дав зрозуміти, що Божий намір щодо їхньої слави міг виконатися лише за умови послуху. Відхиливши завісу майбутнього, Він показав: відмовляючись виконувати волю Бога, уся нація втрачала Його благословення і прирікала себе на загибель.

“Був один господар, — почав свою притчу Христос, — котрий насадив виноградник, обгородив його огорожею, викопав у ньому чавильню, побудував башту і, віддавши його виноградарям, від'їхав”.(Матв.21:33-44)

Таким чином, Спаситель послався на “виноградник Господа Саваота”, який за цілі століття до цього пророк Ісая назвав “Ізраїлевим домом”.(Ісаї 5:7)

“Коли ж достигли плоди, — продовжував Христос, — він [власник виноградника] послав слуг своїх до виноградарів узяти свою частку врожаю. Виноградарі, схопивши слуг його, кого побили, кого вбили, а кого закидали камінням. Тоді послав він інших слуг, більше ніж перед тим; але й з ними вчинили так само. Нарешті послав до них сина свого, кажучи: ‘Посоромляться сина мого’. Але виноградарі, побачивши сина, сказали один одному: ‘Це спадкоємець; ходімо, уб'ємо його і заволодіємо його спадщиною’. І, схопивши його, вони вивели Його із виноградника та й убили”.(Матв.21:33-44)

Змалювавши перед священиками заключний акт беззаконня, Христос запитав їх: “Отже, коли прийде господар виноградника, що зробить він з цими виноградарями?” Священики слухали цю розповідь з величезною цікавістю, і, не задумуючись над тим, що все сказане безпосередньо стосувалося їх, відповіли разом з народом: “Злочинців жорстоко покарає смертю, а виноградник віддасть іншим виноградарям, котрі віддаватимуть його частку впору”.(Матв.21:33-44)

Мимоволі вони самі собі винесли вирок. Ісус подивився на них, і під Його проникливим поглядом слухачі зрозуміли, що Він читає таємниці їхніх сердець. Божественність Христа засяяла перед ними з нездоланною силою. У виноградарях вони побачили самих себе і мимохіть вигукнули: “Нехай не буде так!”

“Серйозно і з великим жалем Христос запитав їх: ‘Хіба ви ніколи не читали в Писанні: Камінь, який будівничі відкинули як непридатний, саме він став наріжним каменем?’ Це сталося від Господа, і воно дивовижне в очах наших. Тому кажу вам: буде забране від вас Царство Боже і дане народові, який приноситиме його плоди. І хто впаде на цей камінь — розіб'ється, а на кого він упаде, того розчавить”.(Матв.21:33-44)

Христос міг би запобігти долі юдейської нації, якби народ прийняв Його. Але заздрощі й ревнощі зробили їх невблаганними. Вони вирішили не приймати Ісуса з Назарета як Месію. Ці люди відкинули світло світу, і відтоді їхнє життя оповив вічний морок. Юдейський народ отримав за небесним вироком. Жорстокість та неприборкані пристрасті призвели їх до загибелі. У сліпій люті вони знищували один одного. Бунтівний дух, запеклість серця і гордощі стягнули на них гнів римських завойовників. Єрусалим був зруйнований, храм лежав у руїнах, і навіть місце, на якому він був збудований, переорали як поле. Юдеї помирали жахливою смертю. Мільйони з них були продані в рабство язичникам.

Те, що Бог бажав здійснити для світу через Ізраїль як через свій вибраний народ, Він остаточно виконає нині через Свою Церкву на Землі. Він “віддасть Свій виноградник іншим виноградарям” — Своєму народові, котрий зберігає Заповіт із Ним та “віддаватиме Йому плоди своєчасно”. Ніколи не було такого часу, щоб на цій Землі у Господа не було Його вірних представників, для котрих Його інтереси стали власними інтересами. Ці Божі свідки складають духовний Ізраїль; саме для них виконаються всі обітниці Заповіту, дані Єговою Своєму вірному народові.

Нині Божа Церква має усі можливості для виконання Його Плану спасіння людства. Упродовж багатьох віків Божий народ страждав від обмеження релігійних свобод. Заборонялося проповідувати Євангеліє в його первозданній чистоті, а тих, хто наважувався не підкорятися людським постановам, чекало суворе покарання. Через це великий духовний виноградник Господа став майже порожнім. Люди були позбавлені світла Божого Слова. Темрява гріха й марновірство загрожували знищити усяке пізнання істинної релігії.

Подібно до ізраїльського народу у вавилонському полоні, Божа Церква на землі була поневолена протягом усього довгого періоду майже постійних переслідувань.

Але дяка Богові — Його Церква більше не перебуває у рабстві. Духовному Ізраїлеві повернено його права, як це було з Божим народом під час визволення з Вавилону. У всіх куточках світу люди відкликуються на запрошення небесної вістки, котра, як пророкував Йоан, буде проповідуватися перед Другим приходом Христа: “Бійтеся Бога і віддайте славу Йому, бо прийшла година суду Його”.(Об'явл.14:7-8; 18:4)

Сили темряви вже не здатні втримати Церкву в полоні, бо “упав, упав великий Вавилон”, який “напоїв усі народи шаленим вином розпусти своєї”. До духовного Ізраїлю нині звернений заклик: “Вийди з неї, народе Мій, щоб не був ти спільником її гріхів, і щоб не зазнати покарань її”.(Об'явл.14:7-8; 18:4) Подібно до невільників, що прислухалися до заклику: “Утікайте з-посеред Вавилону”.(Єрем.51:6) і повернулися до Обітованого краю, так і сьогодні богобоязливі люди прислухаються до заклику вийти з духовного Вавилону. Незабаром, осяяні Божественною благодаттю, вони житимуть на Новій Землі, у небесному Ханаані.

За днів Малахії глузливе запитання нерозкаяних: “Де Бог правосуддя?” — отримало серйозну відповідь: “Господь, Якого ви шукаєте, негайно прибуде до храму Свого... Ангел Заповіту... І хто витримає день Його прибуття, і хто встоїть, коли Він з'явиться? Бо Він, немов той вогонь ливарний, неначе у пральників луг. І Він сяде плавити та очищувати срібло. Очистить синів Левія, і переплавить їх, як золото й срібло, і будуть вони для Господа приносити жертву в правді. Тоді дар Юди та Єрусалиму буде приємний для Господа, як за днів віковічних і в роки стародавні”.(Мал.2:17; 3:1-4)

Перед самою появою обітованого Месії предтеча Христа звіщав митникам і грішникам, фарисеям і саддукеям вістку покаяння, бо “наблизилось Царство Небесне!”(Матв.З:2)

Сьогодні послані Богом вісники, у силі й дусі Іллі та Йоана Хрестителя, звертають увагу засудженого світу на серйозні події, які незабаром відбудуться у зв'язку із закінченням часу випробування та з'явленням Ісуса Христа як Царя царів і Пана панів. Незабаром кожна людина буде суджена за своїми вчинками. Прийшла година Божого суду, і на членів Його Церкви покладена серйозна відповідальність: застерегти тих, котрі стоять на краю вічної загибелі. У нашому великому світі кожному бажаючому необхідно пояснити принципи, навколо яких точиться велика боротьба і від яких залежить доля усього людства.

У ці останні години випробування дітей Землі, коли незабаром має вирішитися вічна доля кожної душі, Господь неба й землі чекає, що Його Церква, як ніколи раніше, активно візьметься за діло. Тих, хто через пізнання дорогоцінної Істини знайшов свободу в Христі, Господь Ісус вважає Своєю власністю і ставить їх вище від усіх інших народів на Землі. Він сподівається, що вони звіщатимуть чесноти Того, Хто покликав їх із темряви до чудового Свого світла. Благословення, так щедро злиті на них, повинні бути передані іншим. Добра вістка спасіння має досягти кожного народу, племені, язика й народності.

У своїх видіннях стародавні пророки бачили Господа слави, Котрий зливав особливе світло на Свою Церкву під час темряви й невір'я напередодні Другого пришестя. Він сходить над Своєю Церквою як “Сонце Праведності і лікування в проміннях Його”.(Мал.4:2) Кожний справжній учень Христа має поширювати навколо себе життєдайний вплив, бадьорість, співчуття, правдиве зцілення.