Розділ 53. Будівничі стін Єрусалима

(На підставі Неємії 2-4)

Подорож Неємії до Єрусалима закінчилася щасливо. Царські листи до правителів провінцій, через які потрібно було проходити, забезпечили йому гідний прийом і необхідну допомогу. Ніхто не наважився перешкоджати посадовій особі, котра перебувала під охороною персидського царя і котру з явною люб'язністю приймали місцеві правителі. Однак прибуття Неємії до Єрусалима в супроводі військового ескорту, що свідчило про важливість його місії, викликало заздрість у навколишніх язичеських племен. Їхня ненависть до євреїв не раз виливалася в образи та зневагу останніх. Особливо активними в цій ганебній справі були деякі вожді племен: хоронянин Санваллат, аммонітянин Товія та аравітянин Гешем. Уже від самого початку ці начальники постійно стежили за діями Неємії та всіма можливими засобами намагалися зруйнувати його плани і перешкодити справі.

Неємія продовжував діяти так само обережно і розважливо, як і раніше. Знаючи, що люті вороги сповнені рішучості заважати йому, він вирішив приховати від них справжню мету своєї місії, доки не розбереться в ситуації та не спланує подальших дій. Таким чином він сподівався заручитися підтримкою народу і спонукати його почати роботу, перш ніж протистануть йому вороги.

Обравши кілька гідних довіри мужів, Неємія розповів їм про обставини, що змусили його прийти в Єрусалим, а також про мету, якої він бажав досягти, і плани, які мав намір виконати. Його слухачі відразу ж виявили зацікавлення справою, пообіцявши свою допомогу.

На третю добу після свого прибуття Неємія встав опівночі і в супроводі кількох довірених помічників вирушив, щоб особисто оглянути руїни Єрусалима. Верхи на мулі він перетнув Єрусалим з кінця в кінець, оглядаючи зруйновані стіни і брами міста своїх батьків. Болісні спомини краяли душу цього ізраїльського патріота, коли він зі скрушеним серцем дивився на руїни оборонних споруд улюбленого міста. Як же відрізнялася колишня велич Ізраїлю від його теперішнього приниження!

Таємно Неємія зумів оглянути всі мури. “Начальники не знали, куди я ходив, — говорить він, — та що я робив; ні юдеям, ні священикам, ні вельможам, ні старійшинам, ні кому іншому, що звершували працю, я до того часу нічого не розповідав”. Решту ночі він провів у молитві, усвідомлюючи, що ранок вимагатиме серйозних зусиль, аби надихнути й об'єднати своїх розчарованих співвітчизників.

Неємія отримав царські повноваження, згідно з якими мешканці міста повинні були співпрацювати з ним у відбудові міських мурів, але він не бажав застосовувати отриману ним владу. Він прагнув завоювати довіру та співчуття народу, знаючи, що лише єдність сердець і рук відіграватиме важливу роль у майбутній великій роботі. Зібравши вранці народ, він навів їм такі докази, які не могли не збудити їхні дрімаючі сили і не згуртувати розпорошені ряди.

Слухачі Неємії не знали, а він сам нічого не сказав про нічні оглядини міста. Проте ці оглядини багато в чому сприяли його успіхові, оскільки він міг говорити про становище міста настільки точно і докладно, що здивував своїх слухачів. Враження від занепаду й убозтва Єрусалима надали його словам особливої сили і щирості.

Неємія вказав народові, що вони стали посміховиськом серед язичників: їхня релігія зганьблена, їхній Бог — зневажений. Він розповів, як у далекій країні, почувши про їхні біди, благав Небо виявити до них милість; як, молячись, вирішив просити в царя дозволу прийти їм на допомогу. Як молив Бога, щоб цар не тільки дав йому дозвіл, а й наділив повноваженнями та виділив необхідну допомогу для виконання належної роботи. Неємія розповів, як на його молитву прийшла відповідь, після чого не залишилось жодного сумніву в тому, що це був Господній план.

Виклавши все та довівши, що покладається на керівництво Ізраїлевого Бога та перського царя, Неємія прямо запитав народ, чи готові вони скористатися такою можливістю і взятися за відбудову муру.

Цей заклик зворушив серця людей. Думка про виявлену до них милість Неба сприяла тому, що вони відчули сором за власний страх; сповнені бадьорості, вони одностайно вигукнули: “Станемо й збудуємо!” “І зміцнили вони руки свої на добре діло”.

Неємія вкладав у цю справу всю свою душу. Надія, енергія, ентузіазм і рішучість Неємії передавалися іншим, надихаючи їх благородною сміливістю і піднесеністю прагнень. Кожний бажав бути подібним до Неємії, підтримуючи руки та зміцнюючи серця своїх ближніх.

Вороги Ізраїлю, почувши про задум юдеїв, почали сміятися і глузувати з них, говорячи: “Що це за справа, яку ви робите? Чи не плануєте збунтуватись проти царя?” Але Неємія відповів: “Небесний Бог — Він пошле нам успіх; ми ж, Його слуги, беремось за будову, а ви не маєте ані частки, ані права, ані й згадки про вас в Єрусалимі”.

Одними з перших, котрі почали діяти з властивими Неємії запалом і ревністю, були священики. Завдяки своєму впливовому становищу ці мужі могли значною мірою сприяти або просуванню, або ж припиненню роботи. Їхня беззастережна готовність співпрацювати зробила значний внесок в успіх справи. Більшість князів і начальників Ізраїлю також горливо виконували свій обов'язок; імена цих вірних мужів із шанобливістю згадуються в Божій Книзі. Але “вельможі із текоян не нахилили своєї шиї до праці для свого Господа”. Пам'ять про цих лінивих служителів укрита ганьбою і служить пересторогою для всіх поколінь.

У кожному релігійному русі є люди, котрі хоч і не засуджують справи Божої, однак тримаються осторонь, відмовляючись брати в ній хоча б якусь участь. Таким не завадило б пам'ятати, що на Небі усе безпомилково записується до книги і за цими записами вони будуть суджені. У книзі зазначена кожна втрачена можливість у служінні Богові, а також увічнене кожне діло віри й любові.

У порівнянні з натхненним впливом Неємії приклад вельмож-текоян не мав жодної ваги. Майже увесь народ був охоплений почуттям патріотизму і завзяття. Здібні впливові мужі організовували з представників різних верств громадян окремі групи; кожний керівник такої групи брав на себе відповідальність за спорудження певної частини стіни. А про деяких написано, що вони будували “навпроти дому свого”.

Енергія Неємії не послаблювалась, адже фактично тільки тепер почалася справжня робота. З невсипущою пильністю він стежив за будівництвом, керуючи робітниками, зауважуючи хиби, уживаючи негайних заходів у випадках непередбачуваних ситуацій. Його присутність постійно відчувалася уздовж усього п'яти кілометрового муру. Вчасно сказаним словом підбадьорював боязких, квапив повільних і хвалив старанних. Він також постійно стежив за діями ворогів, які час від часу збиралися неподалік та перешіптувались поміж собою, після чого підходили до робітників і намагалися відволікати їхню увагу.

Серед численних занять Неємія не забував про джерело своєї сили. Його серце постійно підносилося до Бога, великого Наглядача над усіма. “Небесний Бог, — вигукнув Неємія, — Він дасть нам успіх!” — і відлуння цих слів надихало до праці усіх будівничих муру.

Однак відбудова оборонних споруд Єрусалима не обійшлась без неприємностей. Сатана невтомно докладав зусиль, аби викликати ворожнечу та розчарування. Санваллат, Товія і Гешем — його основні помічники в цій справі — рішуче повстали проти відбудови міста. Намагаючись викликати розбрат серед робітників, вони глузували над зусиллями будівничих, переконуючи їх, що здійснити цю справу неможливо і вона приречена на провал.