Розділ 53. Будівничі стін Єрусалима

“Що роблять оці мізерні юдеї? — кричав глузливо Санваллат. — Невже ж їм це дозволять? ... Невже вони з купи пороху оживлять каміння, до того ж попалене?” Товія ще з більшим презирством додав: “Нехай собі будують! Вискочить лисиця й повалить їхній камінний мур”.

Незабаром будівничі зіткнулися ще з більшою опозицією. Вони були змушені постійно пильнувати, аби протистояти підступам своїх противників, які під маскою дружелюбності намагалися різними шляхами викликати замішання й недовіру. Вороги прагнули зламати мужність євреїв, тому склали змову, маючи на меті заманити Неємію до своєї пастки. Знайшлися і віроломні юдеї, котрі були готові сприяти їм у цій підступній справі. Розійшлася чутка, ніби Неємія склав змову проти перського монарха, бажаючи проголосити себе царем над Ізраїлем; усі помічники Неємії також звинувачувалися у зраді.

Але Неємія продовжував звертатися до Бога за керівництвом та підтримкою, і “в народу вистачало щирості й старанності до роботи”. Справа просувалася вперед, доки не були ліквідовані всі виломи в стінах, а сам мур був споруджений до половини належної висоти.

Коли вороги Ізраїлю побачили, що їхні зусилля марні, то сповнилися страшною люттю. Досі вони не наважувалися вдаватися до насильства, бо знали, що Неємія та його помічники діяли відповідно до царського дозволу; вороги побоювалися, що своєю активною протидією можуть стягнути на себе незадоволення монарха. Проте, засліплені ненавистю, вони виявились винними в тому злочині, у якому звинувачували Неємію. Зібравшись на раду, вони “змовилися всі разом, щоб воювати з Єрусалимом і зруйнувати його”.

У той час як самаряни змовлялися проти Неємії та його справи ззовні, декотрі незадоволені юдейські начальники намагалися розчарувати його, перебільшуючи пов'язані з роботою труднощі. “Ослабла сила в носіїв, — казали вони, — а звалищ багато — і ми не в змозі далі будувати мур”.

Розчарування прийшло ще й з іншого боку. “Юдеї, що жили між ними” і не брали участі в роботі, збирали всю інформацію від ворогів, поширювали її серед народу, ослаблюючи таким чином їхню мужність та сіючи незадоволення.

Але насмішки і глузування, перешкоди й погрози, здавалося, лише надихали Неємію до ще більшої рішучості та загострювали в ньому ще більшу пильність. Він усвідомлював усі небезпеки боротьби з ворогами, але не втрачав мужності. “Ми молилися до нашого Бога, — пише він, — і ставили проти них охорону як вдень, так і вночі”. “Тоді поставив я сторожу на низинах за муром, на відкритих місцях, народ за їхніми родинами, з мечами, списами та луками. Тоді я зробив перегляд і сказав до видатних громадян, до старійшин та до решти народу: ‘Не бійтеся їх! Пам'ятайте Господа великого та грізного, і воюйте за ваших братів, за ваших синів і дочок, за жінок ваших та за ваші доми’.

Отож, як почули наші вороги, що нам усе відомо, то Господь зламав їхній лихий задум, і всі ми повернулися до стіни — кожен до праці своєї. Тож від того дня половина моїх людей працювала, а друга половина тримала списи, щити, луки та панцирі... Ті, котрі будували стіну і ті, котрі носили тягарі, були озброєні; однією рукою здійснювали працю, а другою міцно тримали зброю. Кожен, хто будував, мав меч прив'язаний до його боку, і так вони будували”.

Біля Неємії стояв сурмач, а на різних ділянках стіни стояли священики зі священними сурмами. Люди працювали на своїх місцях, але коли наближалася небезпека, подавався сигнал збору. “Отак ми працювали, — говорить Неємія, — половина нас міцно тримала списи від досвітку і аж до появи зірок”.

Мешканці навколишніх містечок і селищ отримали повеління залишатися в Єрусалимі, щоб стояти на варті вночі, а вранці бути готовими до праці. Це допомагало уникати зайвої затримки і позбавило ворога можливості нападати на будівничих дорогою на роботу чи під час повернення додому. Неємія та його помічники не ухилялися ані від труднощів, ані від важкої роботи. Ні вдень, ні вночі, ні навіть під час короткого сну вони не роздягалися і не відкладали на бік зброї.

Опозиція відкритих ворогів та розчарування від уявних друзів — усе, із чим зустрічалися будівничі за днів Неємії, — характерне явище сьогодення, з яким стикаються усі Божі працівники. Християни зазнають випробувань не тільки через гнів, презирство та жорстокість ворогів, а й через лінощі, непослідовність, інертність і віроломство друзів і помічників. На них сиплеться град глузувань і докорів. Ворог, котрий спочатку тільки глузує, за слушної нагоди вдається до більш жорстоких, насильницьких дій.

Сатана використовує кожну непосвячену людину для виконання своїх намірів. Серед людей, які вважають себе прихильниками Божої справи, є й такі, котрі об'єдналися з Його ворогами, піддаючи Його справу нападкам найлютіших ворогів. Навіть декотрі з тих, хто бажає Божій справі успіху, послаблюють руки Його слуг тим, що вислуховують і передають наклепи, вихваляння і погрози Його противників. При цьому вони й самі наполовину вірять сказаному.

Із дивовижним успіхом сатана діє через своїх поплічників; усі, котрі піддаються його впливу, стають знаряддям диявольської сили, яка губить мудрість мудрих і розум розумних. Але Божий народ, подібно до Неємії, не повинен ані боятися, ані зневажати своїх ворогів. Довіряючи Богові, вони мають невпинно рухатися вперед і самовіддано виконувати Його роботу, доручивши себе Тому, справу Котрого відстоюють.

Під тягарем великих розчарувань Неємія покладався на Бога і Його надійний захист. І Той, Хто був опорою Своєму слузі у ті часи, запишався захисником Свого народу в усі віки. У будь-якій кризі Його народ може з упевненістю сказати: “Коли за нас Бог, то хто проти нас?” (Римл.8:31). Якими б хитромудрими не були плани сатани та його прихильників, Бог здатний викрити і звести нанівець їхні задуми. Нині відповіддю віри мають стати слова Неємії: “Бог наш воюватиме для нас”. Бог дбає про Свою справу, і жодна людина не спроможна перешкодити її успішному завершенню.