Розділ 41. У розпеченій печі 

(На підставі Даниїла 3)

Сон про величезного боввана*[4], який відкрив Навуходоносорові історію людства аж до кінця часу, був даний цареві з певною метою. Він мав зрозуміти ту роль, яка відводилася йому в історії світу, та зв'язок між його царством і Царством Небесним. Під час тлумачення сну йому було ясно передречено про майбутнє встановлення вічного Божого Царства. “А за днів тих царів, — проголосив Даниїл, — Небесний Бог встановить царство, яке навіки не зруйнується, і те царство не буде передане іншому народові. Воно повалить і потрощить усі ті царства, а само стоятиме повіки... Сон цей правдивий, і виклад його певний”.(Дан. 2:38-47)

Цар визнав могутність Бога і сказав Даниїлові: “Справді, ваш Бог — це Бог над богами... І Він відкриває таємниці”.(Дан. 2:38-47) Деякий час після цього Навуходоносор відчував страх Божий, однак його серце не повністю звільнилося від світського честолюбства і прагнення до самозвеличення. Процвітання царства за його правління сповнило його гордістю. Незабаром він перестав шанувати Бога, натомість ще із більшим запалом і фанатизмом віддавався ідолопоклонству.

Зате слова: “Ти — золота голова”, — справили на царя вельми глибоке враження. Скориставшись таким визначенням, а також поверненням царя до ідолопоклонства, вавилонські мудреці запропонували йому зробити боввана на зразок побаченого ним у сні та встановити його на такому місці, щоб кожний міг бачити золоту голову — символ Вавилону.

Цареві сподобалася ця улеслива пропозиція, і він вирішив не тільки здійснити, а ще й перевершити її. Він не лише відтворить образ боввана зі свого сну, а й зробить його значно кращим. Цінність його боввана не повинна була зменшуватися від голови до ніг; він мав бути повністю золотим, символізуючи таким чином Вавилон як вічне, всемогутнє, непорушне царство, яке зруйнує всі інші царства, а само стоятиме вічно.

Думка про встановлення вічних імперії й династії видалася дуже привабливою могутньому правителеві, перед військами котрого не змогли встояти народи світу. З ентузіазмом, породженим надмірним честолюбством та егоїстичною пихою, він почав радитися зі своїми мудрецями, як здійснити такий план. Цар та його радники вже забули надзвичайні події, пов'язані зі сном про великого боввана. Вони не бажали знати, що Бог Ізраїлю через Свого слугу Даниїла відкрив значення сну і що завдяки його тлумаченню усі великі мужі царства були врятовані від ганебної смерті. Вони забули про все, окрім бажання утвердити свої владу та вищість, а тому вирішили зробити все можливе, аби звеличити Вавилон як царство, гідне вічного всесвітнього панування.

Символ, за допомогою якого Бог відкрив цареві й народові Свій намір щодо мешканців Землі, тепер мав послужити засобом для прославлення людської сили. Тлумачення Даниїла було відкинуте й забуте; правда була фальшиво представлена й невірно застосована.

Символ, призначений небом для відкриття людям важливих подій майбутнього, став перешкодою для поширення знання, яке Бог бажав дати світові. Таким чином, використовуючи підступність честолюбних людей, сатана намагався зруйнувати Божественний план щодо людства. Ворогові усякої правди було відомо, що Істину неможливо змішати з оманою; це могутня сила для спасіння, але коли вона використовується з метою самозвеличення і здійснення людських задумів, тоді перетворюється на силу для зла.

З багатих запасів своєї скарбниці Навуходоносор наказав виготовити величезного золотого боввана, котрий в загальних рисах був подібний до побаченого ним у видінні, за винятком матеріалу, з котрого той був зроблений. Хоча халдеї призвичаїлися до пишноти, з якою зображувалися їхні язичеські божества, проте їм ще ніколи не доводилося створювати таку грандіозну — заввишки шістдесят ліктів і завширшки шість ліктів — статую. Тому не дивно, що в країні загального ідолопоклонства такий прекрасний дорогоцінний бовван, встановлений у долині Деїр як символ слави, величі й сили Вавилону, мав бути освяченим об'єктом поклоніння. З огляду на це був виданий указ про те, що в день посвячення усі мають вклонитися бовванові на знак вірності владі Вавилону.

Надійшов призначений день, і величезна кількість людей з усіх “народів, племен та язиків” зібралася в долині Деїр. Залунала музика, і всі присутні, відповідно до царського наказу, “попадали і вклонилися золотому бовванові”. Здавалося, що в той визначний день сили темряви отримали велику перемогу; поклоніння золотому бовванові мало стати ще однією формою ідолопоклонства, основної державної релігії країни. Сатана сподівався у такий спосіб перешкодити Божому намірові використати присутність ізраїльських полонених у Вавилоні для благословення всіх язичницьких народів.

Але Бог розпорядився інакше. Не всі схилили коліна перед язичеським символом людської влади. Серед численного натовпу, який поклонився бовванові, були троє мужів, котрі твердо вирішили не зганьбити Небесного Бога. Їхній Бог — Цар над царями і Володар над володарями; і вони не бажали поклонятися іншому богові.

Захопленого небувалим успіхом Навуходоносора повідомили, що серед його підданих знайшлися люди, котрі наважилися не послухатися царського наказу. Декотрі з мудреців заздрили тим почестям, якими були вшановані вірні товариші Даниїла, і тепер донесли цареві про кричуще порушення його волі. “Царю, живи навіки! — вигукнули вони. — Та мужі юдейські, яких ти настановив над справами Вавилонського краю... — Седрах, Мисах та Авденаго, — нехтують твоїм наказом, царю: богам твоїм не служать, і золотому бовванові, якого ти поставив, не кланяються”.

Цар наказав привести цих мужів. “Чи це правда, — запитав він, — що ви моїм богам не служите, а золотому бовванові, якого я поставив, не хочете кланятися?” Погрожуючи, він намагався змусити їх перейти на бік більшості. Вказуючи на розжарену піч, він нагадав про покарання, що чекає на них у разі відмови підкоритися його волі. Однак ці євреї непохитно засвідчили про свою вірність Небесному Богові, а також віру в Його рятівну силу. Уклін бовванові був загальновизнаним актом богопоклоніння, а таку шану вони могли віддавати лише Єдиному Богові.

Коли троє юнаків стояли перед царем, він ледь усвідомлював, що вони володіють тим, чого бракує мудрецям. Передовсім вони були вірними у виконанні своїх обов'язків. Але цар вирішив випробувати їх ще раз. Якщо вони разом з іншими поклоняться бовванові, тоді залишаться живими. “А якщо ви не поклонитеся, — додав він, — умить будете вкинуті в піч, розжарену вогнем”. Потім, зневажливо вказавши на небо, запитав: “І тоді який Бог визволить вас із моєї руки?”

Але погрози царя були даремними. Він не міг похитнути вірність молодих людей Володареві Всесвіту. З історії свого народу вони знали, що непослух Богові призводить до ганьби, нещастя й смерті, а страх Господній — початок мудрості, підстава усякого справжнього благополуччя. Спокійно дивлячись на піч, вони сказали Навуходоносорові: “Ми не маємо потреби відповідати тобі на це. Наш Бог, Якому ми служимо, може врятувати нас з палахкотючої вогненної печі і визволити нас із твоєї руки, о царю!” Їхня віра ще більше зміцніла, коли вони проголосили, що Бог буде прославлений через їхній порятунок. Тому з урочистою впевненістю, породженою повною довірою до Бога, вони додали: “А якщо ні, то нехай буде тобі, о царю, відомо, що богам твоїм ми не служитимемо й золотому бовванові, якого ти поставив, не вклонятимемось!”

Гнів царя перейшов усі межі. Він “переповнився лютістю, і вигляд його обличчя змінився проти Седраха, Мисаха та Авденаго” — цих представників зневаженого поневоленого народу. Наказавши розпалити піч усемеро сильніше, ніж звичайно, він звелів сильним воїнам зв'язати та приготувати до страти слуг ізраїлевого Бога.

“Їх негайно зв'язали у їхній спідній та верхній одежі, із їхніми завоями на головах, а також з іншим убранням на них і вкинули в піч, розжарену вогнем. Оскільки ж наказ царя був вельми суворий, а піч розпалена надзвичайно сильно, полум'я від вогню вбило тих мужів, що вкидали Седраха, Мисаха та Авденаго”.

Однак Господь не забув про Своїх дітей. Коли Його свідки були вкинуті у піч, Сам Спаситель виявився серед них і разом з ними ходив у вогні. У присутності Володаря над спекою й холодом полум'я втратило свою нищівну силу.

Зі свого царського трону цар спостерігав за подіями, сподіваючись побачити кінець непокірних юдеїв. Але раптом його почуття тріумфу зникло. Вельможі, які стояли поруч, побачили, як він зблід, схопився з трону і став пильно вдивлятися в палаючий вогонь. У повному збентеженні Навуходоносор повернувся до своїх радників і вигукнув: “Чи ж не трьох зв'язаних мужів ми вкинули до середини вогню?... Але ж я бачу чотирьох і незв'язаних, котрі ходять посеред огню, і жодної шкоди їм нема, а вигляд четвертого подібний до Божого Сина!”