Розділ 34. Єремія

Перед тих, хто сподівався, що запроваджені Йосією реформи приведуть до стабільного духовного відродження, був і Єремія, покликаний Богом на пророче служіння ще в юності, тринадцятого року царювання Йосії. Спадкоємець левитського священства, Єремія з дитинства виховувався для святого служіння. У ті щасливі роки підготовки до Божої справи він, звичайно, не знав, що йому вже від народження призначено стати “пророком народам”. Коли ж пролунав Божественний заклик, він відчув пригніченість від усвідомлення власної негідності. “О, Господи, Боже, — вигукнув він, — таж я й говорити не вмію, бо ще дитина!”.( Єрем.1:5-8,17-19)

У цьому юнакові Бог бачив віддану своїй справі людину, котра, незважаючи на великий опір ззовні, твердо відстоюватиме правду. Він довів свою вірність ще в дитинстві і тепер, як добрий воїн хреста, був готовий зносити труднощі. “Не кажи: Я дитина, — звелів Господь Своєму вибраному вісникові, — бо ти підеш до всіх, куди тільки пошлю Я тебе, і говоритимеш усе, що тобі накажу. Не виявляй страху перед ними, бо Я з тобою, щоб тебе рятувати... Ти ж підпережись, встань, і говори їм усе, що Я накажу тобі; не лякайся їх, а то Я нашлю на тебе страх перед ними! Бо Я сьогодні ставлю тебе, немов місто-твердиня, немов залізний стовп, немов мідяний мур проти всієї цієї землі: проти царів юдейських, проти їхніх князів, проти їхніх священиків та проти простого народу цієї землі. І будуть вони воювати з тобою, однак не переможуть тебе, бо Я з тобою, — говорить Господь, — щоб тебе рятувати!”.(Єрем.1:5-8,17-19)

Упродовж сорока років Єремія повинен був свідчити народам істину і праведність. У час небувалого в країні відступництва своїм життям і характером він мав показати зразок служіння єдиному правдивому Богові. Коли Єрусалим виявився в жахливій облозі, Єремія став провісником Єгови. Йому судилося сповістити про падіння Давидового дому та зруйнування спорудженого Соломоном прекрасного храму. Навіть ув'язнений за свої докори, він продовжував викривати гріхи можновладців. Відкинутий, зневажений, зненавиджений людьми, Єремія мав, врешті-решт, стати свідком дослівного виконання виголошених ним пророцтв про незабарний день суду і разом з народом зазнати лиха й горя, що стали наслідком зруйнування приреченого міста.

Однак серед загального краху, до якого невпинно наближалася нація, за гнітючими сценами тих днів, Єремія неодноразово мав можливість спостерігати картини славного майбуття, коли Божий народ буде звільнений з ворожого краю і знову замешкає на Сіоні. Він передбачав час, коли Господь поновить Свій Заповіт із ними. “І стане душа їхня, немов напоєний водою сад, і вони не відчують більше втоми”.(Єрем.31:12)

Про своє покликання на пророче служіння Єремія писав: “І простяг Господь руку Свою, і доторкнувся моїх уст та й сказав до мене: ‘Ось Я вклав у твої уста слова Мої! Оце настановляю Я нині тебе над народами й царствами, щоб ти викорінював і руйнував, вигублював і валив, будував і насаджував’”.(Єрем.1:9-10,14-16)

Дяка Богові за слова “будувати й насаджувати”! Вони були для Єремії запевненням у Господньому намірі не лише руйнувати, а й відновлювати, зціляти. Однак вістки найближчих років мали бути суворими. Він повинен був безстрашно передавати людям пророцтва про Божі суди, які наближались. З півночі, з рівнин Шінеара мало прийти лихо “на всіх мешканців краю... І буду судитися з ними, — проголошував Господь, — за все їхнє нечестя і за те, що вони покинули Мене”.(Єрем.1:9-10,14-16) Однак паралельно із проголошенням сумних вісток пророк запевняв у готовності Бога прощати всіх, хто залишить гріховний спосіб життя.

Як мудрий будівничий, Єремія від самого початку свого служіння намагався заохочувати мужів Юдеї, щоб вони покаянням закладали широкі й глибокі підвалини свого духовного життя. Надто довго вони будували з матеріалу, котрий апостол Павло прирівнює до дерева, сіна й соломи, а Єремія — до жужелиці. “Відкинутим сріблом названо їх, — сказав він про нерозкаяний народ, — бо Господь їх відкинув”.(Єрем.6:30) Тепер же вони мали починати будівництво мудро, для вічності, відкинувши сміття відступництва і невір'я, використовуючи для фундаменту чисте золото, добірне срібло, дорогоцінні камені: віру, послух і добрі вчинки — єдине, що може прийняти святий Бог.

Устами Єремії Господь промовляв до Свого народу: “Вернися, зраднице, дочко Ізраїля... Не покажу тобі Я Свого обличчя у гніві на вас, бо Я милостивий, — говорить Господь, — не гніватимусь повіки! Тільки визнай провину свою, бо ти була невірна Господеві, Богові твоєму... Верніться, о відступницькі діти, — говорить Господь, — бо Я ваш Владика... Ти зватимеш Мене: ‘Мій Отче’, і не відвернешся від Мене... Верніться, невірні діти, усі ваші відступництва Я вилікую”.(Єрем.3:12-14,19,22-25)

І на додаток до цих хвилюючих благань Господь запропонував Своїм заблудлим дітям слова, з якими вони можуть звернутися до Нього: “Ось ми прийшли до Тебе, бо Ти Господь, Бог наш! І справді, узвишшя — марнота, гамір на горах. Справді, в Господі, Богові нашім, спасіння Ізраїля!... Лежимо ми у соромі нашому, і нас покриває наша ганьба, бо ми згрішили перед Господом, Богом нашим, — ми й батьки наші, вже від нашої юності й понині, бо не слухали голосу Господа, нашого Бога”.(Єрем.3:12-14,19,22-25)

Реформи за днів Йосії очистили край від язичеських капищ, однак серця багатьох людей залишились без змін. Насіння правди, яке зійшло й обіцяло принести рясний урожай, було заглушене терням. Подальше відпадіння виявилося б фатальним, і тому Господь намагався спонукати народ до усвідомлення грізної небезпеки. Тільки залишаючись вірними Єгові, вони могли сподіватися на божественну ласку й благополуччя.

Єремія неодноразово звертав увагу народу на поради з книги Второзаконня. Він більше за всіх інших пророків наголошував на постановах Мойсеєвого закону і доводив, що вони можуть принести найвище духовне благословення як усій нації, так і кожній людині зокрема. “Спитайте про давні стежки, де добра дорога, то нею ідіть, — благав він, — і знайдете спокій душам вашим!”.(Єрем.6:16)

Одного разу, за наказом Господа, пророк стояв біля головних міських воріт і переконував народ у важливості дотримання суботи. Мешканцям Єрусалима загрожувала небезпека втрати розуміння про святість суботи; це був момент, коли вони отримали найсерйозніші застереження, аби не займатися цього дня світськими справами. Благословення було обіцяне лише на умові послуху. “Якщо ви й справді послухаєте Мене, — каже Господь, — щоб святкувати день суботній, і не чинитимете жодної праці в цей день, то ходитимуть брамами цього міста царі та князі, які сидітимуть на троні Давидовім, і їздитимуть колісницями й кіньми, — вони й князі їхні правителі, мужі Юдеї та мешканці Єрусалима; це місто стоятиме вічно!”.(Єрем.17:24-25)

Ця обітниця благополуччя як нагорода за відданість супроводжувалася пророцтвом про жахливі суди, що спіткають місто та його мешканців через невірність Богові та Його Законові. Якщо вони не прислухаються до застережень, не підкорятимуться Господеві, Богові їхніх батьків, не дотримуватимуться Його субот, тоді це місто з його палацами буде повністю знищене вогнем.

Так безстрашно пророк відстоював благословенні принципи праведного життя, що були чітко викладені у Книзі Закону. Однак у Юдейському краї переважало таке становище, яке могло поліпшитись лише найрішучішими заходами; тому Єремія з надзвичайною горливістю працював для добра нерозкаяних. “Оріть собі цілину, — благав він, — і не сійте між бур'янами... Змий зло із свойого серця, о Єрусалиме, якщо хочеш врятуватись!”.(Єрем.4:3,14)

Але більшість народу не зважала на заклик до покаяння і духовного відродження. Після смерті побожного Йосії країною правили царі, які не були вірними своєму обов'язку і чимало людей звели з правдивого шляху. На зміну Йоахазові, поваленому завдяки втручанню єгипетського царя, прийшов старший син Йосії — Єгояким. На початку правління Єгоякима Єремія мав невелику надію на спасіння своєї улюбленої країни від зруйнування і народу — від полону. Але він продовжував говорити, оскільки країні загрожувала повна загибель. Вірних Богові необхідно було заохочувати до утвердження в істині, а грішників, по можливості, переконувати, аби залишили своє нечестя.

Така критична ситуація вимагала від пророка посиленої громадської діяльності. Господь знову звелів Єремії стати у дворі храму і промовляти до всіх юдеїв, котрі приходили сюди. З даних йому вісток він не повинен був пропустити жодного слова, щоб грішники на Сіоні отримали досконалу можливість почути їх і навернутися зі своїх лихих доріг.

Пророк послухався; він став у брамі Господнього дому і підніс свій голос у застереженні і благанні. Натхненний Всемогутнім, він говорив: “Послухайте слово Господнє усі юдеї, що ходите цими брамами поклонятися Господу. Так говорить Господь Саваот, Бог Ізраїлів: поправте дороги свої й перемініть свої вчинки, і Я зроблю так, що ви житимете на цьому місці! Не покладайтеся на слова неправдиві, кажучи: Храм Господній! Храм Господній! Храм Господній отут!

Бо тільки коли ви насправді поправите ваші дороги й ваші вчинки, якщо чинитимете справедливий суд Мій між собою; не утискатимете чужинця, сироту й вдову, не будете проливати невинної крові на місці цьому, і вслід інших богів не підете собі на лихо, тоді я зроблю, щоб ви жили на цім місці, на землі, яку Я дав вашим батькам”.(Єрем.7:2-7;9:23)

Ці слова яскраво свідчать, що Господь неохоче поспішає карати. Він зволікає зі Своїми судами, щоб грішники могли розкаятися. Бог, Котрий чинить “на землі милість, правосуддя та правду”, тужить за Своїми заблудлими дітьми; різними засобами намагається показати їм шлях до вічного життя. Він вивів ізраїльтян із рабства, щоб вони служили Йому, — Єдиному правдивому живому Богові. Хоч вони довго блудили в ідолопоклонстві, нехтуючи Його попередженнями, Він, однак, був готовий відстрочити покарання і дати їм ще одну можливість покаятися. Господь чітко дає зрозуміти, що лише цілковите духовне переродження допоможе уникнути прийдешньої кари. Отже, даремно вони покладають надію на храм та його служіння. Обряди і церемонії не можуть спокутувати гріха. Хоч ізраїльтяни і були вибраним Божим народом, однак врятувати їх від неминучих наслідків гріха могло тільки перетворення серця і життя.