Розділ 34. Єремія

Так “по юдейських містах та на вулицях Єрусалима” звучала вістка Єремії до юдеїв: “Слухайтесь слів Заповіту цього”, — простих постанов Єгови, записаних у Святому Письмі,— “І виконуйте їх”.(Єрем.11:6) Цю саму вістку він проголошував у дворі храму на початку царювання Єгоякима.

Пророк зробив стислий огляд історії Ізраїлю від днів його виходу з Єгипту. У Заповіті, укладеному з ними Богом, зазначалося: “Слухайтеся Мого голосу, і Я буду вам Богом, а ви будете Моїм народом; ходіть кожною дорогою, яку Я вказую вам, щоб вам було добре”. І все ж вони неодноразово зухвало порушували цей Заповіт. Вибраний народ “ходив за власними думками в запеклості лихого свого серця, і повернувся до Мене плечима, а не обличчям”.(Єрем.7:23-24)

“Чому, — запитує Господь, — оцей єрусалимський люд відступив таким тривалим відступленням?”.(Єрем.8:5) За словами пророка, це сталося тому, що вони не послухалися голосу Господа, свого Бога, і не захотіли “виправитися”. “Зникла правда, — тужив він, — щезла з їхніх уст”. “Навіть і бусел у небі знає свою пору; горлиця, ластівка і журавель пильнують часу прильоту свого, — а народ Мій не знає Господнього розпорядку!” “Як же Мені їх не покарати? — говорить Господь. — Як же такому народові, як оцей, душа Моя не мала б відплатити?”(Єрем.5:3; 7:28; 8:7; 9:8)

Настав час для глибокого дослідження серця. Доки Йосія був правителем Ізраїлю, люди ще мали якусь надію. Але він уже не міг більше заступатися за них, оскільки загинув у бою. Гріхи народу зросли настільки, що час заступництва скінчився. “Навіть якби Мойсей та Самуїл стали переді Мною, — проголосив Господь, — то душа Моя не повернулася б до народу цього! Прожени їх з-перед очей Моїх, і нехай ідуть собі геть! Як же вони скажуть: Куди нам іти? — то скажи їм: Так говорить Господь: кому треба вмерти, — той помре; хто має вмерти від меча — той загине від меча; кому голод — вмирай від голоду, а кому неволя — той піде в полон”.(Єрем.15:1-2)

Відмова прийняти запропоноване милостиве запрошення Бога тепер мало стягнути на нерозкаяний народ суди, які понад століття тому (до проповіді Єремії) спіткали північне царство Ізраїлю. Тепер до них була звернена така вістка: “Якщо ви не послухаєте Мене, щоб ходити в Законі Моїм, якого Я дав вам, щоб прислухатися до слів Моїх слуг пророків, яких Я раз-у-раз посилаю до вас, а ви їх не слухаєте, то учиню з цим домом, як із Шіло, а місто це віддам на прокляття усім народам землі”.(Єрем.26:4-6)

Люди, котрі стояли у дворі храму і слухали промову Єремії, добре зрозуміли його натяк на Шіло та дні судді Ілія, коли филистимляни перемогли Ізраїля і захопили Ковчег Заповіту.

Гріх Ілія тоді полягав у легковажному ставленні до беззаконня його синів під час священного служіння та до поширення в країні зла. Ілій занедбав свій обов'язок виправляти зло, що і стягло на Ізраїль страшне лихо. Сталося так, що його сини полягли в бою, сам Ілій помер, Божий Ковчег був забраний з Ізраїльського краю, загинуло тридцять тисяч людей. І все це тому, що гріхові було дозволено безкарно процвітати. Даремно Ізраїль сподівався, що всупереч усім гріхам присутність Ковчега забезпечить їм перемогу над филистимлянами. Те саме сталося і за днів Єремії. Мешканці Юдеї вважали, що суворе виконання священного служіння у храмі збереже їх від справедливого Божого покарання за гріховне життя.

Який же у цьому надзвичайний урок для мужів, котрі нині займають відповідальні становища в Божій Церкві! Хіба ж може бути ще серйозніший заклик до безкомпромісного ставлення до зла, яке ганьбить справу Істини! Нехай жодний із тих, хто претендує на охоронця Божого Закону, не тішить себе думкою, що формальна повага до Заповідей убереже його від Божественного правосудця.

Нехай жодна людина не знімає із себе відповідальності за скоєний нею гріх і не осуджує Божих слуг за те, що надто суворо вони намагаються очистити Церкву від беззаконня.

Бог ненавидить гріх, тому закликає шанувальників Його Закону звільнитись від усякого нечестя. Небажання сучасних людей розкаятися та підкоритися Богові призводить до таких же серйозних наслідків, як і у випадку зі стародавнім Ізраїлем. Існує межа, за якою починаються суди Єгови. Спустошення Єрусалима за днів Єремії — серйозне попередження для сучасного Ізраїлю про те, що не можна безкарно нехтувати порадами та застереженнями, даними через обраних Божих слуг.

Слова Єремії до священиків і народу в багатьох з них збудили ненависть. Шаленіючи від люті, вони кричали: “‘Навіщо пророкуєш Господнім ім'ям, кажучи: Із домом цим станеться те саме, що було із Шіло, а місто буде зруйноване, так що не буде в ньому мешканця?’ І зібрався увесь народ проти Єремії в Господньому домі”.(Єрем.26:9-19) Священики, фальшиві пророки і народ із гнівом накинулися на того, хто не говорив їм облесливих слів чи оманливих пророцтв. І знову Божа вістка була зневажена, а Його вісникові загрожувала смерть.

Повідомлення про слова Єремії дійшло до князів Юди; з царського палацу вони поспішили до храму, аби довідатися, що там сталося. “І сказали священики та фальшиві пророки до князів та до всього народу, говорячи: ‘Смертельний вирок належить цьому чоловікові, бо він пророкує проти цього міста, як це ви чули на власні вуха!’”.(Єрем.26:9-19) Але Єремія безстрашно стояв перед князями і народом, проголошуючи: “Господь послав мене пророкувати проти цього дому, і проти цього міста всі ті слова, які ви чули. А тому виправте ваші дороги і ваші вчинки та послухайтеся голосу Господа, вашого Бога, то Господь відведе те лихо, яке проголосив на вас. Що ж до мене, то ось я у ваших руках: чиніть зі мною, що на погляд ваш добре й правдиве. Тільки запам'ятайте собі: якщо ви вб'єте мене, то невинну кров накличете на себе, на це місто й на мешканців його, тому що Господь і справді послав мене до вас сказати у ваші вуха усі ці слова”.(Єрем.26:9-19)

Якби пророк злякався погроз можновладців того часу, тоді його вістка була б даремною і він міг поплатитися своїм життям, однак сміливість, з якою він виголосив вельми серйозне застереження, викликала повагу народу і спонукала князів поставитися до нього з прихильністю. Вони переконували священиків і лжепророків, що було б нерозумно вдаватися до запропонованих ними крайніх заходів. Їхні слова вплинули на свідомість людей, і таким чином Бог послав Своєму слузі захисників.

Старійшини також однодушно запротестували проти рішення священиків убити Єремію. Вони посилалися на слова Михея, який пророкував про суди над Єрусалимом: “Сіон буде розораний, як поле, а Єрусалим стане звалищем, а гора, де храм, — горою, вкритою лісом”.(Мих.3:12) І вони запитали: “Хіба ж убив його за те Єзекія, цар Юдейський, та увесь Юда? Чи ж не мали вони страху перед Господом, і не вблагали Господнього лиця так, що Він відвів те лихо, яким погрожував їм. А ми мали б накликати таке велике зло на свої душі?”(Єрем.26:9-19)

Завдяки заступництву цих впливових мужів життя пророка було врятоване, хоча чимало священиків і фальшивих пророків, які не могли зносити осудливої правди його слів, із радістю віддали б його на смерть під приводом підбурювання до заколоту.

Від дня свого покликання і до завершення служіння Єремія стояв перед юдеями, немов “мур” і “фортеця”, проти яких людська злість була безсила. “І будуть вони воювати з тобою, — попереджав Господь Свого слугу, — та не переможуть тебе: бо Я буду з тобою, щоб спасати тебе і щоб тебе рятувати, говорить Господь! Я врятую тебе від руки злих, і з рук насильників визволю”.(Єрем.6:27; 15:20-21) Від природи несміливий і сором'язливий, Єремія мріяв про мир і спокій усамітненого життя, аби лише не бути свідком постійного беззаконня свого улюбленого народу. Спостерігаючи за страшними наслідками гріха, пророк відчував невимовний біль. “Хто моїй голові дасть воду? Моїм очам — джерело сліз, — тужив він, — щоб я вдень та вночі міг плакати по забитих доньках народу мого? Хто дасть мені в пустелі притулок подорожніх? Я покину тоді народ мій, і піду геть від нього”.(Єрем.8:23; 9:1)

Пророкові доводилося зносити жорстокі глузування. Його чутливу душу пронизували стріли насмішок тих, котрі з презирством відкидали пророчі вістки та ігнорували заклики до навернення. “Для всього народу свого я став посміховиськом, — говорив він, — їхньою глумливою піснею цілий день”. “Я став щодня посміховищем, кожен глузує із мене... Навіть заприязнені зі мною чигали на моє падіння, кажучи: Може, він упіймається, і ми подолаємо його й помстимося на ньому”.(П.Єрем.3:14; Єрем.20:7,10-13)

Але вірний пророк щодня зміцнювався силою згори і був готовий витримати випробування. “Але зі мною Господь, як потужний силач, — з вірою говорив він, — тому гонителі мої спіткнуться й не подолають! Вони вкриються великим соромом, бо робили без розуму, — вічним соромом будуть побиті, який не забудеться!... Співайте пісні Господеві, хваліте Господа, бо рятує Він душу убогого від рук лиходіїв!”(П.Єрем.3:14; Єрем.20:7,10-13)

Досвіди, набуті Єремією в юності і протягом усього свого служіння, навчили його, “що не в волі людини дороги її, і не в силі людини, коли вона ходить, лежить напрям її кроків”. Він навчився молитися: “Карай нас, Господи, але правно, не у гніві Своїм, щоб не знищити нас!”( Єрем.10:23-24)

Коли Єремія змушений був пити із чаші страждань і скорботи, коли він був спокушуваний у своєму нещасті сказати: “Загублена сила моя та моє сподівання на Господа”, тоді він пригадував Божі добродійства у своєму житті і з тріумфом викликнув: “Це милість Господня, що ми не загинули, бо не вичерпалось Його милосердя, — воно поповнюється кожного ранку, бо велика вірність Твоя! Господь — це мій уділ, — говорить душа моя, — тому я надію на Нього покладаю. Господь добрий до тих, хто Його чекає, до душі, яка Його шукає. Добре, коли людина мовчки чекає спасіння від Господа”.(П.Єрем.3:18,22-26)