Розділ 11. Кармел 

(На підставі 1Цар. 18:19-40)

Cтоячи перед Ахавом, Ілля зажадав, щоб увесь Ізраїль, а також пророки Ваала й Астарти зібралися на горі Кармел. “Пошли, — наказав він, — і збери до мене на гору Кармел усього Ізраїля та чотириста п'ятдесят Ваалових пророків, і чотириста пророків Астарти, що годуються зі столу Єзавелі”.

Здавалося, що цей наказ походив від того, хто знаходився в присутності Самого Єгови, тому Ахав не вагаючись підкорився, неначе пророк був монархом, а він, цар, — його підданим. В усі куточки царства були послані швидкісні гінці з повелінням до народу з'явитися на зустріч з Іллею та пророками Ваала й Астарти. У кожному місті і селі народ готувався до визначеної зустрічі. Багатьох з тих, що прямували до гори Кармел, бентежили дивні передчуття. Мало статися щось надзвичайне, інакше для чого б їх кликали на гору Кармел? Яке ще нове лихо спіткає народ і землю?

Перед посухою гора Кармел була чудовим місцем; її потоки поповнювались невичерпними джерелами, а родючі схили вкривались прекрасними квітами та пишними гаями. Але під дією згубного прокляття вся ця краса зачахла. Жертовники, споруджені для поклоніння Ваалові й Астар ті, нині стояли в оголених гаях. На вершині одного з найвищих гірських хребтів знаходився зруйнований жертовник Єгови.

Гора Кармел здіймалася над обширними просторами країни; її вершину можна було бачити з різних куточків Ізраїльського царства. Біля підніжжя гори були зручні місця, звідки можна було спостерігати за всім, що відбувалося вгорі. Ідолопоклонство, що звершувалось на вкритих лісами схилах гори, вкрай ганьбило Бога. Ось чому Ілля вибрав саме цю гору, аби продемонструвати Божу силу і відстояти честь Його Імені.

Ранком призначеного дня біля вершини гори зібралося безліч нечестивих ізраїльтян, котрі з нетерпінням очікували подій, які мали тут відбутись. В розкішних шатах сходили на гору пророки Єзавелі. Ахав, який також прибув з усією царською пишністю під гучні вигуки ідолопоклонників, зайняв місце попереду священиків. Однак серця священиків були сповнені неприємними передчуттями; вони не забули, як за словом пророка Ізраїльський край упродовж трьох з половиною років не зрошувався ані росою, ані дощем. Ці люди відчували: наближається якась вельми страшна криза. Боги, в яких вони вірили, виявилися нездатними довести, що Ілля — фальшивий пророк. На їхні безумні вигуки, молитви, сльози, приниження, огидні обряди, незліченні коштовні жертви, об'єкти їхнього поклоніння відповідали дивною байдужістю.

Перед Ахавом, фальшивими пророками й усім ізраїльським народом стояв Ілля — єдиний, хто прагнув відстояти честь Єгови. Той, кого все царство звинувачувало в нещасті, здавалося, був беззахисний перед монархом Ізраїлю, пророками Ваала, воїнами і багатотисячним натовпом. Проте Ілля був не один. З усіх боків його оточувало небесне воїнство — могутні ангели.

Пророк стояв перед присутніми без занепокоєння і страху, глибоко усвідомлюючи доручену йому Божественну місію. Його обличчя було серйозним і урочистим. Народ з нетерпінням чекав на його слова. Спрямувавши погляд спочатку на зруйнований жертовник Єгови, а потім на народ, Ілля заговорив чистим, наче звук сурми, голосом: “Докіль кульгатимете на обидва боки? Якщо Господь є Бог, ідіть за Ним, а якщо Ваал — ходіть за ним!”

Народ не відповів ані слова. Ніхто з цього великого натовпу не наважився засвідчити про свою вірність Єгові. Над Ізраїлем, подібно до темної хмари, нависли омана і сліпота.

Таке фатальне відступництво сталося не відразу, а прийшло поступово, в міру того, як люди раз у раз відкидали послані Господом слова застереження і докору. Будь-яке відхилення від правди, кожне небажання розкаятися лише примножували їхню вину і все більше віддаляли від Неба. І навіть тепер, у цей критичний момент, вони вперто не бажали стати на сторону Бога.

Господь ненавидить байдужість і невірність, виявлені в Його справі в рішучий момент. Всесвіт з невимовним зацікавленням спостерігає за останніми подіями великої боротьби між добром і злом.

Народ Божий підійшов до кордонів вічності, і що може бути важливішим за вірність Небесному Богові! Впродовж віків Бог мав Своїх героїв; має Він їх і тепер, — людей, котрі подібно до Йосифа, Іллі та Даниїла не соромляться визнавати себе Його вибраним народом. Особливі Божі благословення супроводжують енергійних мужів, які у жодному разі не звернуть з прямого шляху обов'язку, але з Божественним натхненням запитуватимуть: “Хто за Господа?”;(Вих.32:26) мужів, які не зупиняться на цьому, але вимагатимуть, щоб бажаючі приєдналися до Божого народу, вийшли вперед і виявили свою вірність Цареві царів і Панові панів. Свої бажання і плани ці мужі підпорядковують Божому Законові. З любові до Нього вони не дорожать навіть своїм життям. Їхня місія полягає в тому, щоб донести світові світло Слова в усій Його простоті. їхнє гасло — вірність Богові.

У той час як Ізраїль, що зібрався на Кармелі, продовжував сумніватися й вагатися, тишу знову порушив голос Іллі: “Я позостався, як Господній пророк, один, а пророків Ваалових — чотириста п'ятдесят чоловік. Дайте нам двох бичків, і нехай вони виберуть собі одного бичка, розітнуть його на шматки й покладуть на дрова, але нехай не підпалюють. Я ж приготую другого бичка, і покладу його на дрова, але не підпалю. Ви кликатимете ім'я бога вашого, а я покличу ім'я Господа. Котрий Бог відповість огнем, — той і є Богом!”...

Пропозиція Іллі була настільки розумною, що народ не міг не погодитися, тому, знайшовши в собі мужність, люди відповіли: “Добре! ” Пророки Ваала також не наважилися суперечити; звертаючись до них, Ілля звелів: “Виберіть собі одного бичка, і починайте першими, бо вас більше. Кличте ім'я свого бога, але вогню не підкладайте”.

Зовні зухвалі і самовпевнені, однак зі страхом у нечестивих серцях фальшиві пророки спорудили жертовник, поклали на дрова жертву і почали повторювати свої заклинання. “О, Ваале, почуй нас!” — кликали вони свого бога, а їхні пронизливі крики відлунювалися в лісах і вершинах сусідніх гір. Зібравшись навколо свого жертовника, священики скакали, корчилися, кричали, рвали на собі волосся, різали тіло і благали бога допомогти їм.

Минув ранок, настав полудень, проте не було жодних ознак того, що Ваал чує волання своїх ошуканих послідовників. На їхні безумні молитви не надійшло жодної відповіді. Жертва залишалася недоторкнутою вогнем.

Звершуючи свої безумні обряди, підступні священики водночас намагалися знайти якийсь спосіб, аби запалити вогонь на жертовнику і таким чином змусити народ повірити, що його послав Ваал. Однак Ілля стежив за кожним рухом священиків; вони ж, очікуючи зручної нагоди ошукати, продовжували звершувати свої безглузді церемонії.

“Опівдні ж почав Ілля з них насміхатись і каже: ‘Кличте голосніше, бо він бог! Може, він замислився, або чимось заклопотаний, або в дорозі! А може, він спить, — то прокинеться!’ І кликали вони ще голосніше, і робили, за своїм звичаєм, нарізки мечами та списами, що аж лилася з них кров. Минув і полудень, а вони все ще продовжували біснуватись аж до часу вечірньої жертви. Та не було ані голосу, ані відповіді, ані слуху”.

Сатана з радістю допоміг би тим, кого він увів в оману і хто присвятив себе йому на служіння. Він з радістю послав би блискавку, щоб запалити їхню жертву. Але Єгова обмежив сатану, стримував його силу, і ворог не спромігся послати жодної іскри на Ваалів жертовник.