Розділ 11. Кармел 

Врешті-решт, охриплі від крику, у заплямованому власною кров'ю одязі, священики впали у відчай. З неослабною несамовитістю вони почали водночас з благанням виголошувати жахливі прокляття на адресу свого бога сонця. Ілля продовжував уважно стежити, усвідомлюючи: якщо священикам удасться якось запалити вогонь на своєму жертовнику, його вмить розтерзають.

Надійшов вечір. Пророки Ваала були втомлені, знесилені й засоромлені. Одні пропонували одне, інші — протилежне, поки, врешті-решт, не відмовилися від будь-яких дій. Їхніх зойків і проклять більше не було чути на Кармелі. У розпачі вони відмовилися від подальшої боротьби.

Протягом цілого дня народ спостерігав за даремними зусиллями священиків, за їхніми божевільними танцями навколо жертовника; здавалось, що вони прагнули вхопити палаючі промені сонця і запалити ними жертву. З жахом дивилися люди на страшні рани, заподіяні собі священиками; все це спонукувало їх замислитися над безумством ідолопоклонства. Чимало з них, утомлені цим сатанинським видовищем, з великим нетерпінням очікували, що робитиме Ілля.

З настанням часу вечірньої жертви Ілля звелів народові: “Підійдіть до мене!” Коли люди з тремтінням наблизилися, він обернувся до зруйнованого жертовника, біля якого колись поклонялися Небесному Богові, і почав відбудовувати його. Ця купа уламків для нього була дорожчою за всі величні язичницькі жертовники.

Відновленням стародавнього жертовника Ілля виявив пошану до Заповіту, укладеного Господом з Ізраїлем після переходу через Йордан до Обітованого краю. Взявши “дванадцять каменів, за числом племен синів Якова... він збудував... жертовника в ім'я Господнє”.

Прикро вражені, змучені своїми даремними зусиллями, священики Ваала спостерігали за діями Іллі. Вони ненавиділи пророка за влаштоване випробування, яке продемонструвало безсилля та нікчемність їхніх богів; водночас вони боялися його сили. Затамувавши подих, народ зі страхом стежив за приготуваннями Іллі. Спокійна поведінка пророка становила разючу протилежність безглуздим, божевільним діям фанатичних послідовників Ваала.

Коли жертовник був готовий, пророк викопав навколо нього рів, склав дрова, приготував бичка і поклав його на дрова, а потім звелів народові полити жертву і жертовника водою. “‘Наберіть чотири відра води, — наказав він, — і вилийте на цілопалення та на дрова’. Далі сказав: ‘Повторіть!’ І повторили. І звелів знову: ‘Зробіть це утретє!’ І зроблено було втретє, так що потекла вода навколо жертовника, наповнився водою також і рів”.

Нагадавши людям про їхнє тривале відступництво, яке викликало гнів Єгови, Ілля закликав їх упокорити свої серця і навернутися до Бога їхніх батьків, аби прокляття було зняте з Ізраїльської землі. Після цього, шанобливо схилившись перед невидимим Богом, він здійняв руки до неба і виголосив просту молитву. Ваалові священики кричали, шаленіли та скакали від самого ранку аж до вечора, але під час молитви Іллі тишу Кармельських вершин не порушив жодний божевільний вигук.

Він молився як той, що усвідомлює присутність Єгови, Котрий бачить і чує усе. Молитви Ваалових пророків були безладними і шаленими. Ілля ж молився просто і ревно, прохаючи Бога показати Свою вищість над Ваалом, щоб таким чином Ізраїль міг навернутися до Господа.

“Господи, Боже Авраама, Ісаака та Ізраїля, — благав пророк, — покажи сьогодні, що Ти Бог Ізраїлю, а я Твій слуга, і що все оце я зробив за Твоїм словом. Вислухай мене, Господи, вислухай мене, і нехай пізнає цей народ, що ти — Господь, — Бог, і що Ти навертаєш їхні серця”.

Запанувала гнітюча урочиста тиша. Священики Ваала тремтіли від жаху. Усвідомлюючи свою вину, вони очікували негайної відплати. Як тільки Ілля закінчив молитися, вогонь, подібний до сліпучих стріл блискавки, впав з неба на відбудований жертовник, пожер жертву, поглинув воду з рову і навіть спалив каміння жертовника. Яскраве полум'я вогню, засліпивши присутніх, освітило всю гору. Люди, котрі стояли внизу і з тривогою спостерігали за тим, що відбувається вгорі, добре бачили, як зійшов вогонь, і були вкрай вражені. Це нагадувало їм вогняний стовп, який відокремлював синів Ізраїля від єгипетського війська посеред Червоного моря.

Люди на горі в благоговінні впали перед невидимим Богом. Вони більше не наважувалися дивитися на небесний вогонь, побоюючись, що й самі будуть знищені ним. Усвідомлюючи свій обов'язок визнати Бога Іллі Богом своїх батьків, Котрому вони мають поклонятися, вони одностайно вигукували: “Господь, — Він Бог, Господь, — Він Бог!” З приголомшливою виразністю ці слова рознеслися по всій горі і луною відгукнулись внизу. Нарешті Ізраїль прокинувся, прозрів і розкаявся. Перед ними повністю відкрилась уся суть поклоніння Ваалові, яке протилежне розумному служінню правдивому Богові. Народ визнав Божественну справедливість у тому, що Він не посилав їм роси та дощу, доки вони не визнали Його Імені. Тепер ізраїльтяни були готові засвідчити, що Бог Іллі вищий від усякого ідола.

Священики Ваала з жахом спостерігали за чудовим проявом сили Єгови. Однак, незважаючи на свою поразку, вони не розкаялися у своєму нечесті. Жерці бажали й надалі залишатися пророками Ваала, засвідчивши цим, що вони дозріли для загибелі. Щоб розкаяний Ізраїль більше не наражався на небезпеку через тих, котрі навчили його поклонятися Ваалові, Господь звелів Іллі винищити всіх фальшивих учителів.

Гнів народу також запалився проти тих, хто допровадив їх до беззаконня, і коли Ілля наказав: “Схопіть Ваалових пророків! Не дайте нікому з них утекти!”, вони були готові зробити це. Схопивши жерців Ваала, вони повели їх до потоку Кішон. Перш ніж закінчився день, що започаткував рішучі реформи, Ваалові служителі були там знищені. Жодного з них не помилували.