У січні 1939 року у Празі відбулася чергова нарада еміграційного уряду УНР. Після неї до Василя Проходи приїхав на розмову Микола Андрійович Лівицький. Емісар екзильного уряду передав вітання від свого батька і запропонував, щоб Товариство колишніх українських старшин у ЧСР усе ж таки зробило заяву про підтримку політики уряду УНР. З такою пропозицією Прохода «рішуче не погодився». Тоді Лівицькі вирішили змістити впертого кубанця. Але під час загальних зборів кандидат від опозиції інженер Олекса Антипів, орієнтований на маріонеткового прем'єра, зазнав поразки. «Це означало, що політичний курс еміграційного уряду УНР був непопулярний» [97, с. 163, 164]. Напевно, не останню роль відіграли і прекрасні людські якості Проходи.
Аж на третій день після зборів до Товариства колишніх українських старшин завітав військовий міністр. Під час зустрічі Прохода від імені членів управи запропонував Сальському перебиратися до Праги, адже Польща невдовзі може втратити своє значення. Василь пообіцяв, що кожний член товариства, який має роботу, віддаватиме 10 % свого заробітку, аби генерал «міг діяти цілком незалежно в інтересах об'єднання чинності всієї української еміграції», якій бракує авторитетної особи для створення незалежного від різних орієнтацій осередку [97, с. 164].
Позицію голови підтримали інженер Дмитро Гурин та учасник двох зимових походів підполковник Юрій Климач. Усі вони відчували, як важливо, щоб українська військова еміграція напередодні війни об'єдналася навколо поважного військового діяча. Генерал подякував за довіру та «визнання за ним авторитету серед борців за волю України». Але сказав, що Варшави покинути не може. Однією з причин було те, що він перебував на фінансуванні Генерального штабу Війська Польського. Але про це генерал промовчав. Ця зустріч стала останньою — невдовзі, 5 жовтня 1940 року, Володимир Сальський помер у варшавському шпиталі [97, с. 164, 165].
15 березня 1939 року німці окупували Чехословаччину і взялися її різати. Було створено протекторат Чехії і Моравії. Словаччина стала державою, залежною від Рейху. Українське сокільство і Товариство колишніх українських старшин, як і більшість громадських організацій, були заборонені. Нарешті припинили свою діяльність українські соціал-демократи та есери — партії, які довели нашу Батьківщину до катастрофи.
Німецька влада офіційно дозволила діяльність лише двох організацій — Українського національного об'єднання і Української громади, де згуртувалися прихильники колишнього гетьмана Павла Скоропадського.
Проектних робіт чеських фірм нова влада не потребувала, тож Вацлав Гавлік змушений був розпрощатися зі своїми робітниками. 31 березня звільнили і Василя Проходу. У травні за сприяння біржі праці у Бенешові він отримав роботу аж у Німеччині, в повітовому місті Ітцего.
Платили німці дуже добре. Кожний міг заробити вп'ятеро більше, як у Чехії. За перший тиждень Василь отримав 60 марок, тобто 600 крон. Стільки він ще не заробляв. Тож половину платні Василь відсилав рідним.
Три тижні пропрацював він звичайним робітником на будівництві залізного мосту, а потім його запросила фірма «Йоганес Ган». Василя призначили «бауфюрером» — керівником робіт з розширення каналу кайзера Вільгельма в гирлі річки Ельби. А восени 1939 року фірма отримала замовлення ремонтувати та будувати нові залізничні колії в Кілі. Прохода став керувати роботами фірми в цьому місті.
Синьожупанник Тиміш Омельченко
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Тернистий шлях кубанця Проходи» автора Коваль Р.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Остання зустріч з генералом Сальським“ на сторінці 1. Приємного читання.