Ще недавно скрізь, де стояли Сірі полки, назва «сірожупанник» ставала модною. «Майже всі «герої тилу», — згадував Василь Прохода, — одягнули сірі жупани і справляли в Луцьку вечірку за вечіркою, бенкет за бенкетом…» Метою цих застіль було «не національно-культурне єднання з місцевою інтелігенцією», як раніше. «На перше місце виступали горілка, жінки і карти». Начальник штабу 1-ї Сірої дивізії сотник Морозевич, попри те що на нього було покладено завдання керувати Ковельським фронтом, забув про війну і вів розгульне життя. Тільки начальник оперативного відділу Микола Бутович цікавився подіями на фронті, щоранку і щовечора приймав по телефону, а іноді й по телеграфу оперативні звіти та зведення розвідки й «інформував, скільки сам знав, про становище на інших фронтах» [95, с. 110].
Ковельський штаб, перейшовши в підпорядкування Холмського фронту Осецького, перестав одержувати загальні звіти й інформації. В Північній армії, де штабом керував Агапієв, було не так: колишній російський генерал ставився до своїх обов'язків винятково добросовісно, тож старшини-сірожупанники отримували щоденні інформації про події «для провадження відповідних розмов у окопах з козаками» [95, с. 110].
У квітні 1919 року в Луцьку нарешті запрацювало в повну силу Інформаційне бюро 1-ї Сірої дивізії. Тепер агітаційна література та різні повідомлення «не лежали, як раніше, цілими місяцями в канцелярії бюра, а негайно розповсюджувалися між населенням». Налагодилось і видання газети «Вістки Сірих». «На певний шлях» праця Інформаційного бюро стала, коли його очолив хорунжий Букшований [95, с. 117].
Микола Букшований народився 9 березня 1892 року в с. Бесідівка Роменського повіту Полтавської губернії в сім'ї священика Федора Тимофійовича та Марії Петрівни Янівської. Спочатку Микола став на батьківську стезю — вступив у духовну школу в Ромнах і 1907 року закінчив її за першим розрядом. Потім здолав чотири класи Полтавської духовної семінарії і два курси Петербурзького психоневрологічного інституту. Мріяв стати психіатром, а не священиком. Однак інститут не мав відстрочки від служби в армії і Микола мусив йти до війська. З осені 1913-го прослужив рік у Петербурзі у лейб-гвардії гренадерському полку. У січні 1915 року закінчив Першу школу прапорщиків в Оранієнбаумі.
На фронт потрапив 12 травня 1915 року в Галичині. 12 липня Букшований отримав нове призначення — у 56-й Житомирський піший Її Імператорської Величності князя Миколи Миколайовича полк, де служив прапорщиком.
1 вересня 1915 року Букшований потрапив до австрійського полону, в якому провів три роки (табори Йозефів у Чехії і Фрайштадт у Горішній Австрії). «Всі три роки прожив кращим академічним життям, — визнавав він, — знайомився з українським питанням і студіював модерні мови: англійську, німецьку та французьку, та… брав участь в українізації Йозефштадта» [80, арк. 10–11].
Микола мав високий авторитет серед полонених старшин-українців, які обрали його головою Йозефівського старшинського табору. 1917 року у Йозефові він як член редакційної колегії видавав рукописну газету «Наш голос». У Фрайштадті на початку 1918 року очолив Фрайштадтську старшинську громаду та комітет старшин, що взявся разом з австрійцями формувати Сіру дивізію. Готуючи старшин до служби у дивізії, лишався у таборі до серпня 1918 року.
В Україну Микола повернувся з останньою частиною сірожупанників у кінці серпня 1918 року. Був хорунжим 4-ї сотні 4-го полку Сірої дивізії. Але його продовжувала манити наука, тож восени він звільнився з військової служби і поступив до Київського університету Святого Володимира. Однак у листопаді 1918 року почалося антигетьманське повстання і він, кинувши навчання, повернувся до Сірої дивізії. Очолив Інформаційне бюро Армії УНР на Чернігівщині та Полтавщині [80, арк. 10–11].
І ось тепер, навесні 1919-го, Микола Букшований, ад'ютант начальника штабу Сірої дивізії, став головою Інформбюро Сірої дивізії.
Найдіяльнішими співробітниками Інформаційного бюро і помічниками хорунжого Букшованого були поручник Драченко, Павло Дубрівний, Варивода, Савела, Лозовик та Михайленко. Культурно-освітня праця в полках провадилася через полкові комітети, до яких на добровільних засадах увійшли люди, котрі прагнули реалізувати себе не тільки на полі бою, а й на освітній ниві. До цих комітетів козацтво ставилося з повагою і довірою, бо кому ж не хочеться стати освіченою людиною? Взагалі, культурно-освітня справа у Сірій дивізії посідала «почесне місце». Сірожупанники пам'ятали, що «там, де не можна здобути зброєю, можна осягнути добрих наслідків національно-освітньою працею» [95, с. 117].
Живе слово українського часопису
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Тернистий шлях кубанця Проходи» автора Коваль Р.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Микола Букшований“ на сторінці 1. Приємного читання.