Розділ «Чудасії Осецького»

Користуючись затишшям на передовій, командувач Холмського фронту Олександр Осецький вирішив продемонструвати свої здібності. 6 квітня він видав наказ № 8 і директиву № 1 про переформування 1-ї Козацько-стрілецької дивізії в корпус сірожупанників. 1-й Сірий полк, де служив Василь Прохода, мусив виділити з себе новий 3-й полк, 2-й полк — новий 4-й; 3-й Сірий полк перейменовувався на 5-й і мав виділити із себе людей для 7-го; 4-й ставав тепер 6-м і виокремлював з себе 8-й полк; гарматний полк невідомо як, але мусив розділитися на дві бригади. А ще мало постати (звісно, на папері) два кінні полки.

Так у гарячих головах безталанних начальників «творилося і множилося» українське військо. «Словом, як у чарівній казці… — писав Василь Прохода, — з 10 сотень всіх сірожупанників мав зробитись цілий корпус, з 2-х гарматних батарей по 2 гармати — мало повстати дві бригади, а з нічого — два кінні полки. Правда, в Луцьку (вже) існувала кінна бригада Манича і на папері займала навіть фронт Колки — Сарни чи Малевичі, але в дійсності не мала там ні однієї шаблі. А 1-й кінний ім. отамана Осецького полк перед Луцькою катастрофою спромігся здобути п'ятеро верхових коней і повоз для начальних осіб» [95, с. 109].

Командиром 2-ї Сірої дивізії Осецький призначив Федора Тимченка, а начальником штабу — сотника Пилипенка. Почалось формування нових штабів і полкових постачань. Виникла сила-силенна нових посад…

Отаман Осецький, обіцяючи старшинам широкі кар'єрні перспективи, «зумів захопити майже половину сірожупанників організаційною гарячкою». Тільки невелика кількість «Сірих борців» беззмінно залишалася на більшовицькому та польському фронтах, ведучи тяжку боротьбу з історичними ворогами, які знову хотіли розірвати Україну. Оскільки формування штабів та постачання відбувалося за рахунок стройових старшин і козаків старих полків, то бойовий потенціал Сірої дивізії зменшився. Сили ж ворога росли, здавалося, як гриби після дощу [95, с. 109].

На оголошену Осецьким мобілізацію прийшло небагато людей, та й тих медики після огляду мусили, як правило, звільняти від військової служби. Траплялись і такі «добровольці», що «одержавши одяг і підхарчувавшись, перед висилкою на позицію дезертували» [95, с. 109].

Не поліпшилося й постачання полків. «Осецький обіцяв надіслати Сірому корпусові десятки тисяч комплектів сірих і навіть синіх (парадних) жупанів і дати великі суми грошей, але все це обіцянкою так й залишилось…» [95, с. 109].

«Старі полки, нічого не одержуючи від інтендатури, — зазначав Прохода, — жили тільки з того, що у них збереглось зі старого часу та що вдалося здобути від ворога або вивезти при відході з Чернігівщини. Найбагатшим на ріжне майно і продукти був 1-й Сірий полк, який мав вагони білого борошна, крупи, сала, шинки, тютюну, зброї, рушничні й гарматні набої, чудово обладнану збройну майстерню, шевську і кравецьку майстерні та полкову амбулаторію із запасом ліків, яких вистачило б для цілого шпиталю. Навіть дивізійне постачання частенько зверталось до 1-го полку за допомогою» [95, с. 110].

Так працював начальник штабу 1-го Сірого полку Василь Прохода. Він не чекав, як інші, на здійснення фантастичних обіцянок фаворита Симона Петлюри — отамана-маніяка Олександра Осецького.