Розділ «Звільнення Овруча»

Тим часом розвідка доповіла, що Овруч утримували два полки таращанців, номерний полк піхоти, батальйон матросів і «курінь жидівської гвардії». Шквальним вогнем готові були накрити українців і 12 гармат та два бронепотяги.

На півдні від Овруча Пузицький зауважив дві лінії окопів. Полковник не міг навіть розраховувати взяти місто денною атакою, тим паче що не вистачало надійних частин, а здеморалізованих було до біса. Тож Пузицький вирішив атакувати вночі…

Ворог помітив республіканців ще на підступах до міста й почав обстрілювати їх із гармат. Усе ж о 1-й годині ночі сірожупанники були в Овручі. 1-й Сірий полк під командою Анатолія Костика опанував горби, які з півночі оточували місто. Чорному куреню Пузицький наказав захопити ворожі гармати, але отаман Гуцул мав свої плани. Його воїнство взялося до «своїх прямих обов'язків» — грабунку. «Тільки темна ніч урятувала грабіжників від смерті», — стверджував Пузицький, якому не вдалося покарати винних [113, с. 85].

Червоні так завзято тікали, що забули навіть своїх поранених, які лежали серед міста на селянських підводах. На допиті ті казали:

— Уж больно харашо стрєлялі ваши бранєвікі, даже матроси і тє удіралі.

На світанку 28 січня Пузицький вислав уперед кінну і пішу розвідки та бронепотяги. Але за 5–6 верст панцерники зупинилися, бо ворог зняв дві версти рейок і вивіз їх із собою. Червоні отаборилися за 10–12 верст від Овруча на лінії сіл Гладковичі — Кирдани — Жалень.

Овруцькі жиди, до яких дійшла інформація від коростенських одновірців про порядок і «протипогромницькі настрої» сірожупанників, уранці відкрили крамниці. Більшовики, навпаки, перебували в депресії. Один з полків замітингував, не бажаючи воювати проти українців, бо, як виявилося, ті ніякі не буржуї, а борються за свободу.

Ситуація вимагала продовження рішучого наступу, щоб захопити Мозир. Так принаймні вважав Антін Пузицький. Але командувач Північним фронтом Володимир Оскілко план операції не схвалив і наказав закріпитися в Овручі.

За вміле керування боєм за Овруч начальник Коростенської групи 27 січня 1919 року представив Василя Проходу на підвищення до рангу сотника.