Розділ «Перевиховання отамана Гуцула»

Увечері 25 січня до Коростеня прибув трьома великими ешелонами Чорний курінь смерті. Його скерував на передову позицію «на виправлення» командувач Північного фронту Володимир Оскілко, бо курінний отаман провинився у запіллі.

Три ешелони по кілька десятків вагонів кожний свідчили, що частину таки добре сформовано. Курінного запросили до штабу. Він прийшов не сам, а зі своєю барвистою свитою. «Отаман був з обличчя дійсно чорний, — згадував Антін Пузицький, — подібний до цигана, і як він, так і його штаб були одягнені в чорний одяг, обшитий золотом навіть там, де не треба». На погонах тьмяно поблискувала металева «емблема смерті» [113, с. 82].

Прізвище цього підозрілого типа було Гуцул. Під час повстання проти гетьмана він створив і очолив 1-й Меджибізький совєтський полк, з яким опанував Старокостянтинів. За бешкети проти жидів його роззброїв отаман Біденко. Гуцул одразу подався до ставки. Звідти повернувся з мандатом на формування кінноти. Одягнувши своє воїнство у все чорне із золотими позументами, він узявся грабувати населення «під виглядом боротьби з бандитизмом». І ось тепер цього борця за чуже майно Оскілко відправив «на перевиховання» [113, с. 83].

Гуцул одразу заявив, що «на позицію курінь присланий помилково» і завтра його ешелони від'їжджають до Звягеля (Новограда-Волинського). Він пояснив, що призначенням куреня є «праця в запіллю й боротьба з бандитизмом» [113, с. 82].

Під час розмови роздивився Пузицький і «штабних старшин» цього «борця за Україну». Були тут «російські пажі», ліцеїсти та якісь «темні добродії». Начальник штабу виявився студентом-медиком Новоросійського (Одеського) університету. Про Гуцула ж казали, що він колишній каторжанин. «Української мови, за невеликим винятком, ніхто не знав» [113, с. 83].

Полковник Пузицький не міг допустити, щоб така «жирна риба» виплила з рук… Непростою виявилася боротьба, бо в курені зібралося 120 вершників, добре озброєних і на расових конях. Ці «козаки» продемонстрували досить рішучості, коли мова зайшла про долю їхнього майна. Їм справді нелегко було розставатися «зі своїм маєтком» — потягами, повними борошна, сала, масла, цукру, меду, зерна і шкіри. Та все ж, як не пручалися вони, награбоване майно («на сотні мільйонів») у куреня було відібрано і передано до постачання групи. Зі шкіри одразу почали шити чоботи козакам Коростенської групи» [113, с. 83].