Розділ 61

Томас збагнув, що більше не можна гаяти часу. Ніяких питань, остраху, суперечок. Час діяти.

— Бігом! — гукнув Томас і, схопивши Бренду за руку, вистрибнув з капсули. Послизнувся і впав у багнюку з гучним «плюсь». Сів, спльовуючи слиз і витираючи очі, а тоді зіп’явся на ноги. Злива періщила, грім гримів звідусіль, блискавки осявали повітря зловісними виблисками.

Бренда допомогла вилізти з ящика Хорхе й Терезі. Томас дивився на берг — той стояв десь за п’ятдесят футів од них, з повністю відчиненим вантажним люком — така собі роззявлена паща, з якої лилося тепле світло. Всередині виднілися силуети озброєних людей. Відразу стало зрозуміло: вони не збираються виходити назовні й допомагати зацілілим залізти в прихисток. У справжній прихисток.

— Швидше! — вигукнув Томас і помчав уперед, виставивши перед собою ніж — на той раз, якщо хтось із монстрів зацілів і жадає продовжити бій.

Тереза й інші не відставали.

Двічі Томас послизнувся у багнюці та впав, але Тереза допомогла підвестися, потягнувши його за футболку. Так само наввипередки бігли до корабля й інші підлітки. У темряві бурі, за завісою зливи, в сліпучих спалахах блискавок не можна було розгледіти, де хто. Та зараз не час перейматися тим, хто врятувався, а хто — ні.

Праворуч, огинаючи повітряне судно і відрізаючи шлях до відчиненого люка, вибігло з десяток монстрів. Їхні леза, вимащені кров’ю, волого блищали. Чудовиська втратили половину жовтогарячих шишок і рухалися ривками, однак вони й далі дуже небезпечні. Екіпаж берга і не сіпнувся, щоб допомогти підліткам.

— Пробиваємося! — гукнув Томас. І враз поруч виникли Мінхо з Ньютом та ще кілька глейдерів. Разом з ними Гаррієт і решта дівчат. Нехитрий план добити велетнів і забратися з пустелі зрозуміли всі.

Вперше за останні тижні, від самого Глейду, Томас забув про страх, та й навряд чи він колись його ще відчує. Хлопець і сам не розумів, та щось змінилося. Спалахнула блискавка, пролунав чийсь зойк; злива посилилася. Вітер жбурляв в обличчя дрібні камінчики і краплі води, і били вони з однаковою силою. Чудовиська з ревом розтинали повітря клинками. Томас біг на них, здійнявши ніж над головою.

Страху не було.

За три фути від монстра, що стояв по центру, Томас підстрибнув і ногами хвицнув у лампочку в нього на грудях. Із сичанням лампочка луснула, й чудовисько, завиваючи, гепнулося на спину.

Томас приземлився в багнюку й відкотився. Скочив на ноги і почав танцювати навколо істоти, рубаючи і штрикаючи ножем, розбиваючи шишки.

Хлопу хлоп, хлоп.

Пірнаючи й відстрибуючи, Томас ухилявся від млявих ударів лез на кінцівках істоти. Рубав і колов. Хлоп, хлоп, хлоп. Залишилося всього три шишки, чудовисько ледь ворушилося. Томас без жодних вагань став над ним, широко розставивши ноги, і швидкими рухами розбив світні нарости. Шишки з сичанням згасли, і чудовисько здохло.

Томас озирнувся, чи не потребує хтось допомоги. Тереза свого монстра прикінчила, Мінхо і Хорхе — теж. Ньют схопився за хвору ногу, а Бренда допомагала йому добити почвару.

За декілька секунд усе закінчилося. Жоден монстр не ворушився. Жовтогарячі лампочки не горіли. Кінець.

Засапаний Томас подивився на берг, що був за двадцять футів. У цю мить двигуни завелися, і корабель почав зліт.

— Відлітає! — крикнув Томас якомога голосніше, вказуючи на єдиний засіб порятунку. — Швидше!

І тільки-но останнє слово зірвалося з його вуст, як Тереза схопила його за руку і потягла за собою до корабля. Послизнувшись у калюжі, Томас заточився, але швидко вирівнявся і помчав уперед. Позаду пролунав грім, спалахнула блискавка, осяваючи все небо. Долинув ще один крик. Інші хлопці бігли поруч — ліворуч і праворуч, попереду і позаду. Ньют шкутильгав, і Мінхо наглядав за ним, щоб той не впав.