Розділ 61

Берг уже відірвався від землі на три фути. Піднімаючись у повітря, він кренився набік, готовий щомиті полинути вперед. Двоє глейдерів і три дівчини уже вилізли на платформу люка; берг продовжував зліт. Приспіли інші хлопці й теж почали залазити.

Коли до люка підбігли Томас і Тереза, дверцята вже піднялися до грудей. Учепившись у гладку поверхню долонями, Томас підстрибнув і, закинувши на дверцята спершу праву ногу, потім ліву, перекотився. Корабель злітав. Хлопці досі забиралися на борт, допомагаючи залізти в берг останнім. Тереза ніяк не могла вчепитися за край дверцят.

Томас нахилився, вхопив її за руки і втягнув усередину. Дівчина впала просто на нього, обмінявшись із ним коротким переможним поглядом. Підвелася і разом з Томасом перехилилася через край перевірити, чи не відстав ще хто-небудь.

Берг, піднявшись на шість футів, збільшив крен. З краю дверцят звисали троє; Гаррієт і Ньют витягали незнайому дівчину, Мінхо допомагав Арисові, й тільки Бренда безпорадно хвицала ногами, намагаючись підтягнутися.

Впавши на живіт, Томас підповз до неї і вчепився в праву руку, а Тереза — в ліву. Через дощ дверцята зробилися слизькі, й Томас під вагою Бренди почав був з’їжджати вниз, до краю, але раптом зупинився. Глянувши назад, він побачив, що їх із Терезою за ноги тримає Хорхе: сівши, він уперся в підлогу п’ятами.

Томас, повернувшись назад до Бренди, смикнув її за руку, і за допомогою Терези її вдалося затягнути наполовину. Далі пішло легше. Бренда отримала опору, і, поки забиралася на борт, Томас іще раз подивився на землю під кораблем. Та наче падала вниз, забираючи з собою трупи жахливих велетнів, дохлих і мокрих, з обвислими клаптями шкіри, які колись сяяли жовтогарячим світлом. А поряд з ними залишилися тіла людей: полягло їх небагато, і Томас їх не знав.

Він відсунувся подалі від краю, відчуваючи неабияку полегшу. Прорвалися — переважна більшість. Прорвалися через психів, бурю і монстрів. Прорвалися. Обмінявшись поглядами з Терезою, Томас обняв її — міцно і забувши на мить про зраду. Прорвалися!

— Хто ці двоє?

Томас обернувся на окрик. Коротко стрижений рудий чоловік спрямував чорний пістолет на Бренду і Хорхе. Вони двоє сиділи й тремтіли поряд, усі в синцях, наскрізь змоклі.

— Відповідайте! Хто-небудь! — крикнув чоловік.

Томас промовив, не встигши як слід зміркувати:

— Вони допомогли нам пройти через місто. Без них ми б не дісталися прихистку.

Чоловік різко обернувся до Томаса.

— Ви… підібрали їх дорогою?

Не розуміючи, до чого він хилить, Томас кивнув.

— Ми уклали угоду. Обіцяли, що вони теж отримають ліки. Все одно наших поменшало.

— Це не має значення, — сказав чоловік. — Вам не дозволялося підбирати містян.

Берг набирав висоту, та дверцята люка ще не зачинилися, тож вітер вільно влітав у вантажний відсік. Якщо судно потрапить у зону турбулентності, хто завгодно може випасти на землю і розбитися.

Томас звівся на ноги, сповнений рішучості відстояти домовленість.

— Ви сказали дістатися сюди, й ось ми тут!