Розділ 4

Намагаючись не дивитися на трупи, Томас підвівся. Чи то дійшов, чи то дошкандибав до Ньюта, який досі стояв біля ряду вимикачів, повними жаху очима позираючи то на одного повішеника, то на іншого.

Стиха лаючись, підійшов Мінхо. З дверей дортуару з’являлися інші глейдери — і скрикували, зрозумівши, що бачать. У Томаса на очах хтось виблював. Хлопець і сам відчув, як до горла підступає нудота. Що трапилося? Як могло все отак перевернутися догори дриґом? Від розпачу шлунок стиснувся в тугий клубок.

А тоді Томас знову згадав про Терезу.

«Терезо! — кликав він подумки. — Терезо!» Знову і знову, заплющивши очі та зціпивши зуби. «Де ти?»

— Томмі,— покликав Ньют, хапаючи Томаса за плече. — Що з тобою?

Виявляється, Томас, зігнувшись навпіл, обхопив себе руками поперек живота. Повільно випроставшись, він спробував прогнати почуття тривоги, що гризло його зсередини.

— Сам… як гадаєш? Озирнись.

— Ясно, просто ти так зігнувся, наче від болю.

— Зі мною все гаразд, хотів тільки поговорити з Терезою. Але не зміг.

Насправді все було негаразд. І ще Томасу неприємно було нагадувати всім про свій телепатичний зв’язок з Терезою. А якщо всі ці люди навколо мертві…

— Треба негайно з’ясувати, куди її поділи, — випалив він, радіючи, що є чим зайняти мозок. Намагаючись не дивитися на повішеників, Томас оглянув їдальню у пошуках ще одних дверей, які мали б вести до Терезиної кімнати. Вона казала, що її розмістили з того боку їдальні, напроти дортуару.

Ось вони. Жовті двері з латунною ручкою.

— І справді,— погодився Мінхо. — Розійдіться, шукайте дівчину.

— Здається, я вже знайшов, — сказав Томас, дивуючись, як швидко вдалося повернути присутність духу. Він побіг до дверей, лавіруючи поміж повішениками і столами. Тереза мала бути в тій кімнаті ціла і неушкоджена, як і глейдери. Двері зачинені — добрий знак. Можливо, навіть замкнені. Сама Тереза, вочевидь, провалилася в глибокий сон, як і Томас. Тому й не відповідала.

Біля дверей він раптом згадав, що замок чимось треба ламати.

— Хто-небудь, принесіть вогнегасник! — крикнув він через плече. Сморід у їдальні стояв жахливий: глибоко вдихнувши, Томас мало не виблював.

— Вінстоне, збігай! — скомандував Мінхо за Томасовою спиною.

До дверей Томас добіг першим і смикнув за ручку. Та не поворухнулася, двері були міцно замкнені. Праворуч Томас помітив квадратну табличку з прозорого пластика, зо п’ять квадратних дюймів завбільшки. Під нею був аркуш паперу з друкованим написом:

Дивно, але найбільше Томаса зацікавило Терезине прізвище. Ну, принаймні це було схоже на прізвище. Агнес. Невідомо чому, але це його здивувало. Тереза Агнес. Уривчасті знання з історії, які майже стерла амнезія, не дозволяли згадати нікого відомого з таким прізвищем. Сам Томас отримав ім’я на честь великого винахідника Томаса Едисона. А Тереза Агнес? Він про таку й не чув.