Розділ 4

Звісно, імена глейдерів, скоріше за все, жарт Творців, аби ще більше віддалити підлітків від їхніх батьків. Томас не міг дочекатися дня, коли довідається своє справжнє ім’я. Ім’я, що назавжди закарбувалося в пам’яті його батька й матері,— і байдуже, хто вони і де нині.

Під час Переміни, коли до Томаса повернулися фрагменти пам’яті, йому здалося, що батьки не любили його. Хай хто б вони були, а його вони не хотіли. І його забрали в Лабіринт з жахливого середовища. А тепер він відмовлявся в це вірити, а надто після сну про матір.

Мінхо поклацав пальцями перед носом у Томаса.

— Алло! Викликаю Томаса! Невчасно ти вирішив помріяти. Кругом мерці, ще й смердить, як у Казана під пахвами. Прокинься!

— Вибач, — подивився на нього Томас. — Я замислився. Дивне прізвище у Терези — Агнес.

Мінхо поклацав язиком.

— Кому зараз діло до цього? От чому це її назвали зрадницею?

— І що це за група «А» і суб’єкт А1? — запитав Ньют, передаючи Томасові вогнегасник. — Гаразд, облишмо це на якийсь час. Ламай ці довбані двері.

Взявши вогнегасник, Томас раптом розлютився сам на себе. Тереза за дверима, їй потрібна допомога, а він втрачає дорогоцінні секунди, міркуючи над безглуздим написом! Міцніше стиснувши червоний циліндр, Томас гепнув по дверній ручці. В руки вдарила хвиля віддачі, але замок уже готовий був поступитися. Томас добив його двома ударами — ручка впала на долівку, і двері прочинилися на декілька дюймів.

Відкинувши геть вогнегасник, Томас розчахнув їх. Його охопили змішані почуття страху і недоброго передчуття на серці. Нарешті він першим ступив до освітленої кімнати.

Це була зменшена копія хлоп’ячого дортуару: всього чотири двоярусні ліжка, два комоди і двері до вбиральні. Всі ліжка гарно застелені, за винятком одного: ковдру відкинуто, подушка звисла через край, простирадло зім’яте. Й жодного сліду Терези.

— Терезо! — гукнув Томас, і горло перехопило від паніки.

За дверима хтось змив воду в унітазі, й Томас, відчувши величезне полегшення, мало не впав. Тереза тут, ціла! Томас кинувся був до неї, однак Ньют вчасно схопив його за руку.

— Звик ти з хлопцями жити, — нагадав він. — Не варто ломитися у кляту жіночу вбиральню. Зачекай, поки сама вийде.

— Треба скликати сюди всіх на Збори, — додав Мінхо. — Тут не смердить, і вікон тут нема, тож психи не верещать.

Томас тільки тепер помітив, що вікон у дівочій спальні й справді немає, хоча повинен був відразу вловити відмінність — зважаючи на ґвалт у їхньому власному дортуарі. Психи! Томас уже й забув про них.

— Щось вона довго, — буркнув він.

— Піду приведу решту, — сказав Мінхо, розвернувся і вийшов у їдальню.

Томас утупився в двері вбиральні. Ньют, Казан і ще кілька глейдерів пройшли вглиб кімнати і повсідалися, хто де. В усіх жестах читалася тривога і напруга: поставивши лікті на коліна, хлопці потирали долоні, спрямувавши погляди в порожнечу.

«Терезо? — подумки покликав Томас. — Чуєш мене? Ми тут, чекаємо на тебе».