Розділ 4

Жодної відповіді. І досі Томас відчував у грудях оту порожнечу, наче Терезу відібрали в нього назавжди.

Замок клацнув, і двері поволі відчинилися. Забувши про присутніх, Томас пішов назустріч Терезі, готовий обійняти її… але вийшла до нього не Тереза. Завмерши на півдорозі, Томас мало не спіткнувся. Усередині все обірвалося.

То був хлопець.

Вдягнений він був у таку саму піжаму, як і всім їм видали напередодні: блакитна сорочка і фланелеві штани. Шкіру мав смагляву, чорне волосся було підстрижене зовсім коротко. Тільки безневинний і здивований вираз на обличчі зупинив Томаса, який хотів був уже схопити шлапака за комір і потрусити, вимагаючи відповідей.

— Ти хто такий? — запитав Томас, і не думаючи пом’якшити тон.

— Хто я такий? — трохи саркастично перепитав хлопець. — Це ви хто такі?

Ньют, підвівшись, теж підійшов — став до хлопця навіть ближче, ніж Томас.

— Ти тут поменше викаблучуйся, — пригрозив він. — Нас більше. Кажи: хто такий?

Склавши руки на грудях, хлопець виклично подивився на Ньюта.

— Гаразд, мене звати Арис. Що ще?

Томасу кортіло йому врізати. Корчить тут із себе велике цабе, в той час як Тереза зникла.

— Як ти тут опинився? У цій кімнаті ночувала дівчина. Де вона?

— Дівчина? Яка ще дівчина? Мене сюди вчора влаштували, і я спав сам.

Вказавши на вихід в їдальню, Томас промовив:

— На дверях є табличка, на ній написано: кімната належить Терезі… Агнес. І жодного слова про шлапака на ім’я Арис.

Очевидячки, з його тону хлопець зметикував, що його не розігрують. Примирливо виставивши перед собою руки, він відповів:

— Слухай, чувак, я гадки не маю, про що ти. Мене замкнули, я спав он на тому ліжку, — він тицьнув пальцем на зім’яте ліжко, — а хвилин п’ять тому прокинувся і пішов відлити. Про Терезу Агнес зроду не чув. Ти вже вибач.

Коротка мить полегшення, яке Томас відчув, почувши, як змивається унітаз, офіційно закінчилася. Розгублений Томас обернувся до Ньюта.

Стенувши плечима, той запитав у Ариса:

— Хто тебе тут влаштував на ніч?