Розділ «Тема 3. Управління ризикозахищеністю підприємства»

o націлені на запобігання впливу існуючих або можливих погроз на предмет безпеки;

o спрямовані на відновлення (компенсацію) понесеного збитку.

Перші два типи стратегій обумовлюють таку діяльність по забезпеченню безпеки, у результаті якої не відбувається вплив погрози або створюється заслін її впливу. У третьому випадку збиток допускається (виникає), однак компенсується діями, що передбачають відповідну захисну стратегію. Стратегії третього штибу можуть розроблятися або реалізовуватися стосовно до ситуацій, де збитки можуть бути повернені, або тоді, коли немає можливості здійснити програму реалізації стратегій першого або другого штибу.

Етапи організацій економічної безпеки господарських систем:

1) усвідомлення і фіксація наявності проблемної ситуації в даній області функціонування системи;

2) формулювання конкретної проблеми;

3) визначення бажаного стану господарської системи (об'єкта економічної безпеки), тобто того стану, що оцінюється як загрозливий;

4) виявлення складу погроз і їх конкретних "адресатів";

5) оцінка погроз по важливості, часу настання, місця тощо;

6) визначення видів очікуваних збитків і їхньої кількісної оцінки;

7) формування і вибір варіанту стратегії забезпечення економічної безпеки;

8) формування заходів, що реалізують намічену стратегію. Програма забезпечення економічної безпеки господарської системи повинна містити відповіді на питання:

1) що саме в господарській системі перебуває під загрозою?

2) які погрози цьому стану існують у даний момент, у короткостроковій і довгостроковій перспективах?

3) які конкретні механізми негативного впливу погроз на господарську систему, конкретний об'єкт її економічної безпеки?

4) які стратегія захисту (подолання) від погроз, її першочергові і наступні заходи?

Аналіз проблем економічної безпеки, пов'язаних із діяльністю конкретного підприємства, доцільно проводити в контексті загального опису його функціонування.

Підприємство треба розглядати у вигляді перетинання фінансових, матеріальних, кадрових і інформаційних потоків, що відбивають переміщення і споживання інвестицій, сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, устаткування, використовуваної і розроблюваної технологій, грошових готівкових і безготівкових платежів, виробленої продукції і поточних умов конкретного соціально-економічного і природного середовища.

Властивості середовища стосуються насамперед економічних, політичних, погодних-кліматичних чинників; соціально-демографічної ситуації в регіоні, стан ринку праці, а також регіональний "імідж", престижність тієї або іншої професії або роду діяльності; соціально-політичних умов, від яких залежать обстановка в регіоні, ступінь орієнтації населення на продуктивну працю, рівень соціальної напруженості; стани споживчого ринку як тла для формування регіональних потреб у продукції підприємства; рівня життя населення як чинника платіжного забезпечення цієї потреби; купівельної спроможності карбованця в поточному і тенденційному вираженні, що визначає динаміку інфляції й інфляційних чекань; загального рівня підприємницької активності, що характеризує схильність людей до включення в підприємницькі ініціативи.

Розглянемо "зони конкуренції", тобто дислокації можливих точок дотику підприємства з конкуруючими організаціями. Ця конкуренція стосується постачальників вхідних матеріалів і устаткування; споживачів продукції; одержання інвестицій, позик, кредитів і участі у вигідних для підприємства інвестиційних проектах; залучення кваліфікованих кадрів і оплати їхньої праці; технологічного й інформаційного ринків.