Розділ «Тема 1. Теоретичні основи управління підприємством у кризовому стані»

Накопичений західними країнами досвід антикризового управління, безсумнівно, має велике значення для вирішення завдань, що стоять перед Україною, але необхідно враховувати, що це досвід управління в принципово інших умовах.

Насамперед, це антикризове управління в умовах цілком сформованої ринкової економіки з діючими законами конкуренції і відносно стабільною соціально-політичною ситуацією, де банкрутство прийнято розглядати як позитивне явище, що сприяє очищенню ринку від слабких конкурентів.

Існують й інші особливості ринкової економіки, характерні для розвинутих країн, які розглянемо більш детально.

1. Державний сектор і приватизація

2. Державне регулювання і структурні зрушення в економіці країн Заходу

Важливий аспект структурних змін в економіці Заходу - низька інвестиційна активність і низька норма прибутку, що є симптомами зниження темпів економічного росту. Тому найбільша увага звертається на промисловість (ядро якої складає обробна промисловість), яка здатна забезпечити ріст основних фондів і підвищення технічного рівня виробництва. В цих умовах зусилля державної політики спрямовані на створення фінансової системи з державних і навпіл-державних банків, страхових і холдингових компаній (особливо у Франції, Англії, Японії) із тим, щоб забезпечити капітальні вкладення в промисловість. Приватні страхові компанії, пенсійні фонди вкладають кошти, як правило, у землю, нерухомість, надання позик під порівняно високі відсотки на короткі терміни, роблять закордонні інвестиції.

Важливим чинником структурних змін у промисловому виробництві країн Заходу є інтернаціоналізація виробництва, основні ознаки якої - ріст частки міжнародного обміну у валовому національному продукті і розширення масштабів діяльності транснаціональних компаній. Поглиблення поділу праці між розвинутими країнами і країнами, що розвиваються, все інтенсивніше впливає на структурні зміни в промисловому виробництві. Державне регулювання в цих умовах спрямовано на захист внутрішнього ринку.

Однак, оскільки прямий тарифний протекціонізм зараз дуже не популярний, держава розробляє в законодавчому порядку вимоги до продукції, призначеної для внутрішнього ринку, що враховують програми місцевих монополій і в той же час важко здійснені для іноземців. Власне кажучи, державна політика спрямована на створення нової форми протекціонізму.

В останні два десятиліття процес інтернаціоналізації економіки піддався серйозним змінам, причини яких полягають у тому, що змінив свій напрямок потоки міграції капіталу. У 10-60 рр. ХХ ст. США виступали як експортери капіталу, а із середини 70-х рр. ХХ ст. - як імпортери капіталу. Крім того, в русі капіталу з'явилися нові риси. Наприклад, галузі з малою інтенсивністю НДДКР мають велику географічну диверсифікацією, і навпаки.

3. Фінансування капіталовкладень корпорацій

4. Державна фінансова підтримка нововведень

Для підвищення технологічної конкурентоздатності країни необхідні, насамперед, заходи держави з поліпшення загальноекономічного клімату і створення необхідних умов для збільшення капіталовкладень у сферу НДДКР.

У країнах Західної Європи, США, Японії значна увага приділяється проблемам підтримки високої інноваційної активності, вирішення яких досягається як на основі прямого державно-монополістичного регулювання, так і не прямими методами регулювання розвитку науково-технічного (технологічного) прогресу. Державні програми заохочення НДДКР включають чотири розділи:

1) опрацювання загальних принципів політики заохочення та її цілей;

2) вичерпне інформаційне забезпечення;

3) створення банку оцінки даних про конкурентів, що діють незалежно, і вибір раціонального часового інтервалу для проведення таких оцінок;

4) безпосереднє проведення оцінок.

Державна фінансова підтримка в розвинутих країнах спрямована на вибір ключових, наукомістких технологій, які революційно впливають на економічний розвиток.

Форми і масштаби державного впливу на науково-технічний розвиток залежать від конкретних умов конкурентоздатності і технологічних можливостей певної країни.

Процес розробки політики державного стимулювання НДДКР у промисловості включає наступні елементи: ідентифікація технологій, стосовно котрих необхідно приймати політичні рішення; характеристика потенційних можливостей нації у володінні даними технологіями; оцінка ролі уряду.