Розділ «Тема 1. Теоретичні основи управління підприємством у кризовому стані»

Необхідність регулювання інноваційних процесів викликано в першу чергу їхнім зростаючим значенням для економіки і суспільства в цілому. Наприклад: внесок НТП у приріст валового внутрішнього продукту найбільш розвитих країн складає за різними оцінками від 71% до 100%. Здатність до інновацій у даний час стало однієї з найважливіших функцій безпеки держави.

Характеристики й особливості інноваційних процесів, їхнє значення для економічної безпеки визначають наступні функції державного регулювання в цій сфері:

o акумулювання засобів на наукові дослідження й інновації;

o координація інноваційної діяльності, стимулювання інновацій;

o створення правової бази інноваційних процесів.

При розкритті поняття банкрутства й аналізу можливостей підприємства по зменшенню ризику його виникнення використовуються наступні законодавчі і нормативні акти:

Закон України "Про банкрутство" від 14 травня 1992 р., що визначає умови і порядок визнання юридичних суб'єктів - суб'єктів підприємницької діяльності - банкрутами з метою задовольнити претензії кредиторів. У статті 1 дається визначення банкрутства: "під банкрутством розуміється пов'язана з недостатністю активів у ліквідній формі неспроможність юридичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності - задовольнити у встановлений для цього термін пред'явлені до нього з боку кредиторів вимоги і виконати зобов'язання перед бюджетом.

Суб'єктами банкрутства, що підпадають під дію даного закону, можуть бути юридичні особи нездатні вчасно виконати свої зобов'язання перед кредиторами або бюджетом. Кредитором у розумінні даного закону є громадянин або юридична особа, що має підтверджені документами майнові вимоги до боржника, крім кредиторів, майнові вимоги яких цілком забезпечені заставою.

Підставою для відкриття справи про банкрутство є письмова заява кредитора, органів державної податкової служби або державної контрольно-ревізійної служби в арбітражний суд. На попередньому засіданні арбітражного суду, що проводиться не пізніше як через один місяць із дня відкриття справи про банкрутство оцінюються подані документи, заслуховуються роз'яснення боків і банків, розглядаються їхні клопотання. За результатами попереднього слухання арбітражний суд призначає розпорядника майном боржника і зобов'язує заявника подати в офіційний орган печатки Верховної Ради України або Кабінету Міністрів України оголошення про відкриття справи про банкрутство. Арбітражний суд визнає боржника банкрутом у випадку відсутності пропозицій про санацію або незгоди кредиторів з умовами проведення санації боржника.

У статті 11 розглянутого закону передбачені наслідки визнання боржника банкрутом:

o Припинення підприємницької діяльності боржника

o До ліквідаційної комісії переходить право розпоряджатися майном банкрута й усі його майнові права й обов'язку

o вважаються минулими терміни всіх боргових зобов'язань банкрута

o припиняються нараховуватися пені і відсотки по усіх видах боргів банкрута.

Ліквідаційна комісія: управляє майном банкрута, проводить інвентаризацію й оцінку майна, визначає ліквідаційну масу і розпоряджається нею, проводить заходу щодо стягненню дебіторської заборгованості, реалізації майна банкрута, проводить заходу спрямовані на задоволення вимог кредиторів.

У статті 21 передбачена черговість задоволення претензій кредиторів. Насамперед покриваються витрати, зв'язані з проведенням справи про банкрутство в суді і роботою ліквідаційної комісії, а так само задовольняються вимоги кредитором, забезпечені заставою. В першу чергу виконуються зобов'язання перед працівниками підприємства - банкрута. В другу чергу задовольняються вимоги по податках і податкових платежах у бюджет і вимоги органів державного страхування і соціального забезпечення. В третю чергу задовольняються вимоги кредиторів не забезпечені заставою. У четверту чергу виконуються вимоги по поверненню внесків членів трудового колективу в статутний фонд підприємства. Далі погашаються всі інші вимоги.

Закон України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22 листопада 1996 р., яким регулюються договірні правовідносини між платниками й одержувачами коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених відношень є підприємства, установи й організації незалежно від форм власності, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності. У статті 1 сказано, що платники коштів сплачують на користь одержувача цих засобів за прострочення платежу пеню в розмірі, установленому за згодою боків.

Крім того, керуються такими законодавчими актами, як: Закон України "Про підприємства" від 27.03.1991, Закон України "Про страхування" від 07.03.1996, Закон України "Про Арбітражний суд" від 04.06.1991, Постанова КМУ "Положення про порядок здійснення діяльності страховими посередниками" від 18.12.1996.

1.7. Особливості антикризового менеджменту в країнах з розвинутою ринковою економікою

Розробка теорії і практики антикризової політики одержала широкого поширення в більшості промислово розвинутих капіталістичних країн у середині 80-х років ХХ ст. у зв'язку з загостренням кризи, що за своїми тенденціями нагадувала ситуацію напередодні світової економічної кризи 1929-1933 р. У цей період у країнах Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР) нараховувалося більш 31 млн. безробітних, знижувалися інвестиційні квоти (частка капіталовкладень у валовому національному виробництві) і темпи економічного росту, підвищувалися темпи інфляції.