• великий вертлюг розташований вище лінії Розера- Нелатона, лінія Шемакера проходить нижче пупка, порушення рівнобедреності трикутника Бріана;
• позитивний симптом "прилиплої п'яти";
• втрата олороздатності.
Підтвердження діагнозу і визначення характеру перелому здійснюється на основі рентгенологічного обстеження.
Лікування. Вертлюгова ділянка є метафізарною зоною, має добре кровопостачання, що обумовлює об'ємну крововтрату при переломі, а з іншого боку – створює сприятливі умови для зрощення протягом 3-4 місяців. Тому на тактику лікування впливає не тільки характер перелому, але й загальний стан пацієнта, для визначення якого доцільно використовувати класифікацію американської спільноти анестезіологіє (ASA classification, 1977 р). При оцінці загального стану, як відмінне або добре (5 і 4 бали) – можливе як оперативне, так і консервативне лікування; при задовільному і незадовільному (3 і 2 бали за схемою ASA) показано оперативне лікування; при поганому (1 бал) хворий неоперабельний.
Іммобілізаційний метод лікування як самостійний, через масивність кокситної пов'язки та ймовірність неправильного зрощення зі значним укороченням нижньої кінцівки, зараз практично не застосовується. Серед консервативних способів лікування застосовується метод тривалого (протягом 6-8 тижнів) скелетного витягнення за виростки стегна в положенні відведення кінцівки з наступним застосуванням ортезів (рис 6.13). Дозоване навантаження дозволяється через 3-4 місяці, повне – через 5-6 місяців.
На сьогодні для ранньої мобілізації пацієнта при лікуванні переломів вертлюгової ділянки перевага надається оперативному методу, який полягає в проведенні відкритої репозиції відламків (відновлення ШДК, усунення ротаційного зміщення відламків) та стабільно-функціональному металоостеосинтезі відламків за допомогою різноманітних конструкцій (кутові пластини, DHS- системи, гамма-цвяхи (GN – gamma nail). Метод дозволяє розпочати ходьбу за допомогою милиць на 2-3 добу після операції, дозоване навантаження – через 1-1,5 місяці і повне – через 2,5-3 місяці. Приклади конструкцій для забезпечення фіксації відламків представлено на рисунку 6.14.
У хворих із важкою супутньою соматичною патологією використовується спосіб ранньої мобілізації пацієнта, який полягає в тимчасовій фіксації кінцівки
Рис 6.12. Класифікація вертлюгових переломів за AO/ASIF
Рис. 6.13. Види ортезів для кульшового суглоба
кінцівці надається положення згинання до прямого кута, незначне приведення і зовнішня ротація. Працездатність відновлюється через 7-9 тижнів.
Ізольований перелом великого вертлюга є наслідком прямого механізму травми – падіння на великий вертлюг, рідко – від надмірної напруги сідничних м'язів. Характерним є локальний біль, крововилив у ділянці великого вертлюга, обмеження відведення і зовнішньої ротації кінцівки. Опороздатність кінцівки обмежена через біль.
Рис. 6.14. Металеві конструкції для фіксації відламків при вертлюгових переломах
деротаційним "чобітком" протягом 2-3 тижнів до зменшення больового синдрому з наступною активізацією хворого (ходьба за допомогою ходунків, милиць).
Ізольовані переломи великого та малого вертлюга зустрічаються рідко (частіше поєднуються з іншими переломами вертлюгової ділянки).
Переломи малого вертлюга відносяться до відривних (дія т. iliopsoas). Пацієнти скаржаться на біль у паховій ділянці, що посилюється при згинанні кінцівки, наявність локального набряку, гематоми. Опороздатність кінцівки обмежена через посилення болю. Діагноз підтверджується рентгенологічно. Лікування консервативне:
Переломи без зміщення лікуються консервативно в положенні максимального відведення кінцівки, при зміщенні – оперативно (рис. 6.15).
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Травматологія та ортопедія» автора Голки Г.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Ушкодження кісток та суглобів нижньої кінцівки“ на сторінці 5. Приємного читання.
