Шифр МКХ-10: G90
Вегетативна дисфункція – поліетіологічний синдром, що характеризується дисфункцією вегетативної (автономної) нервової системи і функціональними (тобто неорганічними) порушеннями з боку практично всіх систем організму.
Вегетативна дисфункція є однією з актуальних проблем педіатрії, яка характеризується симптомокомплексом розладу психоемоційної, сенсомоторної та вегетативної активності, що пов'язане з надсегментарними і сегментарними порушеннями вегетативної регуляції діяльності різних органів і систем. Насамперед це зумовлено наявністю у хворих на ВД хронічних вогнищ інфекцій, збільшенням частоти церебральної патології, погіршенням соціально- побутових умов життя, постійним хронічним стресовим станом. Прояви ВД, незважаючи на запроваджене лікування, у третини обстежених зберігаються в наступні періоди життя, трансформуються у різноманітні захворювання, в тому числі гіпо- або гіпертонічну хворобу.
Найчастіше ВД спостерігаються у підлітків, що зумовлено пубертатною гормональною перебудовою організму, напруженням функціонування різних органів і систем, значним розумово-фізичним навантаженням. Проте низку симптомів вегетативних розладів, а саме – "мармуровість" шкіри, ціаноз носогубного трикутника або кінцівок, порушення терморегуляції, зригування, блювоту, кишкові кольки – можна спостерігати вже у новонароджених, ді-
тей раннього віку. У віці 4–7 років поширеність вегетативних порушень зростає. Як правило, у таких дітей переважає парасимпатична вегетативна спрямованість, що супроводжується боязливістю, нерішучістю поведінки, збільшенням маси тіла. Початок навчання в школі для багатьох дітей є емоційним стресом. Новий вид діяльності, висока складність та інтенсивність шкільної програми – це ті фактори, які можуть призводити до дезадаптації дитини та розвитку ВД.
Багато років вегетативні порушення називали різними термінами: вегетосудинна дистонія, нейроциркуляторна дистонія, вегетативний невроз та ін. З 2000 року в педіатричний практиці в Україні використовують класифікацію за В.Г. Майданником зі співавт. (1999), в основу якої покладений термін "вегетативна дисфункція". Ця класифікація (табл. 5.9) узгоджується з МКХ-10 (Женева, 1995), її основні положення базуються на відповідних патогенетичних ланках (рис. 5.1).
Різноманітність клінічних проявів ВД вимагає виділення окремих клініко-патогенетичних форм, які наведені у робочій класифікації (табл. 5.9).
Клінічні форми вегетативних дисфункцій
Нейроциркуляторна дисфункція зумовлена ангіодистонією, передусім церебральних судин, що призводить до функціональних неврологічних порушень, психоемоційних розладів, ураження гі- поталамічної зони. Надалі у перебігу захворювання можуть періодично домінувати і вегетосудинні, і вегетовісцеральні зміни, мінімальна мозкова дисфункція. Основні клінічні прояви цієї форми вегетативної дисфункції наведені у табл. 5.10.
Із наведених синдромів при цій формі найчастіше зустрічається нейроциркуляторний синдром, для якого більш типовий надсегментарний рівень ураження, вихідний вегетативний тонус – ваготонія, при оцінці вегетативної реактивності – асимпатикотонія або астеносимпатикотонія, недостатня вегетативна забезпеченість.
При оцінці синдрому психоемоційних розладів особливу увагу треба звернути на такі прояви, як схильність до фобій, відчуття тривоги. Ці зміни особливо виражені у підлітковому віці. Тривожно-фобічні розлади можуть бути у вигляді агорафобій, соціальних або специфічних (ізольованих) фобій. Агорафобії – це страх відкритого простору, страх виходу без супроводу. Соціальні фобії виникають у присутності сторонніх людей чи у разі привертання уваги, можуть
Рисунок 5.1. Схема патогенезу вегетативних дисфункцій у дітей
Таблиця 5.9. Робоча класифікація вегетативних дисфункцій у дітей
| Нейроциркуляторна дисфункція · Вегетосудинна дисфункція · Вегетовісцеральна дисфункція · Пароксизмальна вегетативна недостатність | Надсегментарний · Сегментарний | A. Вихідний вегетативний тонус (амфотонія, ваготонія, симпатикотонія). · Б. Вегетативна реактивність (нормальна, гіперсимпатикотонічна, асимпатикотонічна, астеносимпатикотонічна, гіпердіастолічна). · B. Вегетативна забезпеченість (нормальна, недостатня, надмірна) |
обмежуватися страхом публічного виступу, спілкування з особою протилежної статі, при інших соціальних ситуаціях. Специфічні фобії – це ситуаційна тривога, пов'язана з тваринами (павуки, змії, пацюки та ін.); польотами в літаку, висотою, темрявою; видом крові; ризиком захворювань (СНІД, онкологічні та ін.).
Синдром дезадаптації проявляється метеочутливістю, підвищеною чутливістю до гіпоксії, схильністю до непритомності та ін. Синкопальні пароксизми (знепритомлення) – переважно вазовагальні і ортостатичні. Непритомності може передувати пресинкопальний стан: відчуття дискомфорту, нудота, пітливість, слабкість, потемніння в очах, мелькання "мушок" перед очима та ін. Якщо дитина встигає лягти, то напад не розвивається повністю, а обмежується оглушенням, позіханням, нудотою.
Знепритомлення характеризується втратою свідомості (від декількох секунд до 3–5 хвилин), дитина не вступає в контакт. М'язовий тонус різко знижений, обличчя бліде, зіниці розширені, пульс слабкого наповнення, артеріальний тиск знижений, тони серця приглушені, частота і ритм серцевих скорочень можуть бути різні, дихання поверхневе. Свідомість швидко відновлюється у положенні лежачи, дитина починає орієнтуватися в навколишньому середовищі, пам'ятає обставини, що передували втраті свідомості.
Таблиця 5.10. Клінічні прояви та патофізіологічна сутність нейроциркуляторної дисфункції у дітей
| Нейроциркуляторний синдром: стійкий головний біль, запаморочення, кардіалгії | Порушення церебрального кровообігу, недостатність тонусу вен, утруднення венозного відтоку |
| Психоемоційні розлади (психоемоційна нестійкість, помисливість, схильність до нав'язливих станів, тривоги та ін.) | Розлади нормальних взаємовідносин між корою головного мозку та підкірковими утвореннями |
| Синдром дезадаптації: млявість, підвищена втомлюваність, зниження працездатності, неадекватність до фізичних навантажень, метеочугливість, підвищена чутливість до гіпоксії та ін. | Виснаження резерву адаптації, загальна енергетична недостатність з порушенням біоритміки організму |
| Гіпоталамічний синдром: порушення терморегуляції, сну, ожиріння | Порушення функції гіпоталамічної ділянки |
| Синдром порушення транскапілярного обміну: набряклість обличчя, кінцівок; поліартралгії та ін. | Підвищення периферичного венозного тиску, порушення капілярного кровообігу та внутрішньотканинного тиску |
У постсинкопальному періоді діти відчувають слабкість, головний біль, зберігається блідість, артеріальна гіпотензія.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Актуальні питання педіатрії у практиці сімейного лікаря» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Вегетативна дисфункція у дітей“ на сторінці 1. Приємного читання.
