Ацетонемічний синдром (АС) – симптомокомплекс, зумовлений підвищеним рівнем у крові кетонових тіл: ацетону, ацетооцтової кислоти і β-оксимасляної кислоти – продуктів неповного окислення жирних кислот, що утворюються при розпаді кетогенних амінокислот. Кстонемія призводить до накопичення кетонових тіл у тканинах і розвитку метаболічного ацидозу. Як правило, вона супроводжується кетонурією.
Гіперкетонемія в дітей виникає значно частіше, ніж у дорослих, і цьому сприяє знижена толерантність до жирів та більш інтенсивні процеси гліколізу й ліполізу у зв'язку з підвищеними енергетичними потребами.
Цілий ряд захворювань у дітей супроводжується гіперкетонемією, яку слід розцінювати як вторинний ацетонемічний синдром. До них відносяться: декомпенсований цукровий діабет, інсулінова гіпоглікемія, ренальна глюкозурія, глікогеноз, тиреотоксикоз, інфекційний токсикоз, токсичні ураження печінки, гіперінсулінізм, черепно-мозкові травми, пухлини мозку в області турецького сідла (краніофарингіома та ін.), Х-гістіоцитози, хвороба Іценко – Кушинга, лейкемія, гемолітична анемія, голодування. Клінічна картина в таких випадках обумовлена основним захворюванням, на яке нашаровується кетонемія та прояви типової або атипової подагри.
Труднощі в роботі лікаря пов'язані переважно з первинним (ідіопатичним) ацетонемічний синдромом, що зустрічається у 4–6 % дітей віком від 1 до 12–13 років і характеризується перманентною гіперурикемією та періодичними метаболічними кризами з гіперкетонемією, ацетонурією, гіпоглікемічним кетоацидозом. Досить часто (майже в 90 % випадків) у структурі кризів спостерігається поодинока або невпинна блювота, що визначається як циклічна ацетонемічна блювота (Cyclie Vomiting Sindrome – CVS). За клінічними даними і етіопатогенезом, згідно з літературними даними, CVS і АС багато в чому схожі й, імовірно, являються однією й тією ж нозологією з різними поглядами педіатрів на суть цього патологічного процесу.
Ацетонемічний синдром частіше зустрічається в дітей із нервово-артритичною аномалією конституції (НААК). Правильне розуміння особливостей НААК дозволяє кваліфіковано підійти до проблеми лікування ацетонемічного синдрому і в багатьох випадках уникнути його крайнього прояву – ацетонемічного кризу.
На сьогодні НААК розглядається як ензимодефіцитний стан, що характеризується недостатністю ферментів печінки (глюкозо-6-фосфатаза, гіпоксантингуанінфосфорибозилпірофосфатсинтетаза та ін.); високою збудливістю та швидкою виснажливістю нервової системи на всіх рівнях рецепції; порушенням ліпідного, вуглеводного обміну та спотворенням механізмів повторного використання сечової та молочної кислот.
Діти з НААК відразу після народження відрізняються підвищеною збудливістю, порушенням сну, лякливістю. Можлива аерофагія та пілороспазм. До року діти зазвичай відстають по масі тіла від однолітків. Нервово-психічний розвиток, навпаки, випереджає вікові норми. Такі діти швидко оволодівають мовою, проявляють допитливість, інтерес до оточуючого, добре запам'ятовують та переказують почуте, але зазвичай проявляють емоційну лабільність, впертість, негативізм. Починаючи з 2–3-річного віку в них відмічаються еквіваленти подагричних нападів і кризів у вигляді скороминущих нічних болів у суглобах, абдомінальних болів спастичного характеру, дискінезій жовчовивідних шляхів та шлунка, непереносимості запахів, інших ідіосинкразій; мігрені, ацетонемічних кризів. Іноді відмічається стійкий субфебрилітет. Можливі тіки, хореїчні та тікоподібні гіперкінези, афективні судоми, логоневроз, енурез.
У дітей з НААК нерідко відмічаються респіраторні та шкірні алергічні прояви у вигляді атопічної бронхіальної астми, атопічного дерматиту, кропив'янки, набряку Квінке, причому алергічні ураження шкіри проявляються зазвичай після 2–3 років.
Одним із типових проявів НААК є салурія, переважно уратурія. Виведення солей періодично супроводжується дизурією, не зв'язаною з інфекцією, але є велика вірогідність розвитку пієлонефриту.
У дітей препубертатного та пубертатного віку часто виявляються астеноневротичний або психастенічний тип акцентуації. У дівчаток проявляються істероїдні риси характеру. Серед неврозів переважає неврастенія. Вегетативно-судинна дисфункція зазвичай перебігає за гіперкінетичним типом.
Вираженим проявом гострого порушення обміну речовин у дітей з НААК є ацетонемічний криз (АК). Його розвитку можуть сприяти безліч факторів, що в умовах підвищеної збудливості нервової системи діють стресогенно: переляк, конфлікт, гіперінсоляція, зміна мікросоціального середовища, харчові похибки (великий уміст жирів та білків), а також надмірні позитивні емоції.
Ацетонемічний криз зазвичай виникає раптово, хоч при ретельному зборі анамнезу майже завжди спостерігаються передвісники: анорексія, в'ялість або збудженість, мігренеподібні головні болі, нудота, затримка стулу, абдомінальні болі в припупковій області, ахолічний стул, своєрідний "фруктовий" запах із рота, ацетонурія. У подальшому, як правило, відмічаються напади багаторазової блювоти, що призводить до розвитку сільдефіцитного ексикозу. Хворий зазвичай заторможений, в'ялий, шкіра суха, з вираженою гіперемією щік. Спроба нагодувати або напоїти дитину провокує повторну блювоту. У блювотних масах і у видихаємому повітрі – різкий запах ацетону. Неспокій і збудження на початку кризу змінюються в'ялістю, слабкістю, сонливістю, в деяких випадках можливі симптоми менінгізму та судоми. З'являються симптоми гемодинамічних порушень: гіповолемія, підсилення, а потім ослабленість серцевих тонів, тахікардія, аритмія. Характерні спастичні абдомінальні болі, нудота, анорексія. Зазвичай збільшена печінка на і–2 см і такою залишається впродовж 5–7 днів після кризу. В більшості випадків відмічається підвищення температури тіла до 37,5–38,5 °С протягом 1–2 діб. Характерні метаболічні зрушення: гіпоглікемічний кетоацидоз, гіпохлоремія, гіпокаліємія, гіперхолестеринемія, кетонемія, аиетонурія. У периферичній крові помірний лейкоцитоз, нейтрофільоз при нормальних показниках ШОЕ.
При проведенні диференціальної діагностики ацетонемічного кризу слід перш за все виключити гострий апендицит шляхом виявлення симптомів подразнення очеревини; при необхідності – консультація хірурга.
Суттєвою є диференціальна діагностика з кишковими інфекціями, що потребує обов'язкового бактеріологічного та вірусологічного обстеження.
З урахуванням того, що при ацетонемічному кризі превалюють явища кетоацидозу та дегідратації, не менш важливою є диференціальна діагностика з декомпенсованим цукровим діабетом у дебюті захворювання.
Диференціальну діагностику ацетонемічного синдрому й реактивного панкреатиту (диспанкреатиту) проводять на основі характеру й локалізації больового синдрому, вмісту панкреатичних ферментів у сироватці крові (α-амілаза) і сечі (діастаза), ультразвукового дослідження підшлункової залози та гепатобіліарної системи.
У багатьох випадках при стійкій блювоті необхідно виключити надниркову недостатність, що часто має таку симптоматику, але відрізняється гіперкаліємією та зниженою екскрецією з сечею 17-ОКС.
Лікування ацетонемічного синдрому проходить в 3 етапи і спрямоване на купірування АК та профілактику рецидивів.
• 1-й етап – лікування при початкових симптомах або передвісниках АК:
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Актуальні питання педіатрії у практиці сімейного лікаря» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Ацетонемічний синдром“ на сторінці 1. Приємного читання.
