Ацетонемічний синдром

Актуальні питання педіатрії у практиці сімейного лікаря

Ацетонемічний синдром (АС) – симптомокомплекс, зумовлений підвищеним рівнем у крові кетонових тіл: ацетону, ацетооцтової кислоти і β-оксимасляної кислоти – продуктів неповного окислення жирних кислот, що утворюються при розпаді кетогенних амінокислот. Кстонемія призводить до накопичення кетонових тіл у тканинах і розвитку метаболічного ацидозу. Як правило, вона супроводжується кетонурією.

Гіперкетонемія в дітей виникає значно частіше, ніж у дорослих, і цьому сприяє знижена толерантність до жирів та більш інтенсивні процеси гліколізу й ліполізу у зв'язку з підвищеними енергетичними потребами.

Цілий ряд захворювань у дітей супроводжується гіперкетонемією, яку слід розцінювати як вторинний ацетонемічний синдром. До них відносяться: декомпенсований цукровий діабет, інсулінова гіпоглікемія, ренальна глюкозурія, глікогеноз, тиреотоксикоз, інфекційний токсикоз, токсичні ураження печінки, гіперінсулінізм, черепно-мозкові травми, пухлини мозку в області турецького сідла (краніофарингіома та ін.), Х-гістіоцитози, хвороба Іценко – Кушинга, лейкемія, гемолітична анемія, голодування. Клінічна картина в таких випадках обумовлена основним захворюванням, на яке нашаровується кетонемія та прояви типової або атипової подагри.

Труднощі в роботі лікаря пов'язані переважно з первинним (ідіопатичним) ацетонемічний синдромом, що зустрічається у 4–6 % дітей віком від 1 до 12–13 років і характеризується перманентною гіперурикемією та періодичними метаболічними кризами з гіперкетонемією, ацетонурією, гіпоглікемічним кетоацидозом. Досить часто (майже в 90 % випадків) у структурі кризів спостерігається поодинока або невпинна блювота, що визначається як циклічна ацетонемічна блювота (Cyclie Vomiting Sindrome – CVS). За клінічними даними і етіопатогенезом, згідно з літературними даними, CVS і АС багато в чому схожі й, імовірно, являються однією й тією ж нозологією з різними поглядами педіатрів на суть цього патологічного процесу.

Ацетонемічний синдром частіше зустрічається в дітей із нервово-артритичною аномалією конституції (НААК). Правильне розуміння особливостей НААК дозволяє кваліфіковано підійти до проблеми лікування ацетонемічного синдрому і в багатьох випадках уникнути його крайнього прояву – ацетонемічного кризу.

На сьогодні НААК розглядається як ензимодефіцитний стан, що характеризується недостатністю ферментів печінки (глюкозо-6-фосфатаза, гіпоксантингуанінфосфорибозилпірофосфатсинтетаза та ін.); високою збудливістю та швидкою виснажливістю нервової системи на всіх рівнях рецепції; порушенням ліпідного, вуглеводного обміну та спотворенням механізмів повторного використання сечової та молочної кислот.

Діти з НААК відразу після народження відрізняються підвищеною збудливістю, порушенням сну, лякливістю. Можлива аерофагія та пілороспазм. До року діти зазвичай відстають по масі тіла від однолітків. Нервово-психічний розвиток, навпаки, випереджає вікові норми. Такі діти швидко оволодівають мовою, проявляють допитливість, інтерес до оточуючого, добре запам'ятовують та переказують почуте, але зазвичай проявляють емоційну лабільність, впертість, негативізм. Починаючи з 2–3-річного віку в них відмічаються еквіваленти подагричних нападів і кризів у вигляді скороминущих нічних болів у суглобах, абдомінальних болів спастичного характеру, дискінезій жовчовивідних шляхів та шлунка, непереносимості запахів, інших ідіосинкразій; мігрені, ацетонемічних кризів. Іноді відмічається стійкий субфебрилітет. Можливі тіки, хореїчні та тікоподібні гіперкінези, афективні судоми, логоневроз, енурез.

У дітей з НААК нерідко відмічаються респіраторні та шкірні алергічні прояви у вигляді атопічної бронхіальної астми, атопічного дерматиту, кропив'янки, набряку Квінке, причому алергічні ураження шкіри проявляються зазвичай після 2–3 років.

Одним із типових проявів НААК є салурія, переважно уратурія. Виведення солей періодично супроводжується дизурією, не зв'язаною з інфекцією, але є велика вірогідність розвитку пієлонефриту.

У дітей препубертатного та пубертатного віку часто виявляються астеноневротичний або психастенічний тип акцентуації. У дівчаток проявляються істероїдні риси характеру. Серед неврозів переважає неврастенія. Вегетативно-судинна дисфункція зазвичай перебігає за гіперкінетичним типом.

Вираженим проявом гострого порушення обміну речовин у дітей з НААК є ацетонемічний криз (АК). Його розвитку можуть сприяти безліч факторів, що в умовах підвищеної збудливості нервової системи діють стресогенно: переляк, конфлікт, гіперінсоляція, зміна мікросоціального середовища, харчові похибки (великий уміст жирів та білків), а також надмірні позитивні емоції.

Ацетонемічний криз зазвичай виникає раптово, хоч при ретельному зборі анамнезу майже завжди спостерігаються передвісники: анорексія, в'ялість або збудженість, мігренеподібні головні болі, нудота, затримка стулу, абдомінальні болі в припупковій області, ахолічний стул, своєрідний "фруктовий" запах із рота, ацетонурія. У подальшому, як правило, відмічаються напади багаторазової блювоти, що призводить до розвитку сільдефіцитного ексикозу. Хворий зазвичай заторможений, в'ялий, шкіра суха, з вираженою гіперемією щік. Спроба нагодувати або напоїти дитину провокує повторну блювоту. У блювотних масах і у видихаємому повітрі – різкий запах ацетону. Неспокій і збудження на початку кризу змінюються в'ялістю, слабкістю, сонливістю, в деяких випадках можливі симптоми менінгізму та судоми. З'являються симптоми гемодинамічних порушень: гіповолемія, підсилення, а потім ослабленість серцевих тонів, тахікардія, аритмія. Характерні спастичні абдомінальні болі, нудота, анорексія. Зазвичай збільшена печінка на і–2 см і такою залишається впродовж 5–7 днів після кризу. В більшості випадків відмічається підвищення температури тіла до 37,5–38,5 °С протягом 1–2 діб. Характерні метаболічні зрушення: гіпоглікемічний кетоацидоз, гіпохлоремія, гіпокаліємія, гіперхолестеринемія, кетонемія, аиетонурія. У периферичній крові помірний лейкоцитоз, нейтрофільоз при нормальних показниках ШОЕ.

При проведенні диференціальної діагностики ацетонемічного кризу слід перш за все виключити гострий апендицит шляхом виявлення симптомів подразнення очеревини; при необхідності – консультація хірурга.

Суттєвою є диференціальна діагностика з кишковими інфекціями, що потребує обов'язкового бактеріологічного та вірусологічного обстеження.

З урахуванням того, що при ацетонемічному кризі превалюють явища кетоацидозу та дегідратації, не менш важливою є диференціальна діагностика з декомпенсованим цукровим діабетом у дебюті захворювання.

Диференціальну діагностику ацетонемічного синдрому й реактивного панкреатиту (диспанкреатиту) проводять на основі характеру й локалізації больового синдрому, вмісту панкреатичних ферментів у сироватці крові (α-амілаза) і сечі (діастаза), ультразвукового дослідження підшлункової залози та гепатобіліарної системи.

У багатьох випадках при стійкій блювоті необхідно виключити надниркову недостатність, що часто має таку симптоматику, але відрізняється гіперкаліємією та зниженою екскрецією з сечею 17-ОКС.

Лікування ацетонемічного синдрому проходить в 3 етапи і спрямоване на купірування АК та профілактику рецидивів.

• 1-й етап – лікування при початкових симптомах або передвісниках АК:

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Актуальні питання педіатрії у практиці сімейного лікаря» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Ацетонемічний синдром“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ЗАГАЛЬНА ПРАКТИКА – СІМЕЙНА МЕДИЦИНА ЯК СКЛАДОВА СИСТЕМИ ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я

  • Компетентнісна характеристика лікаря загальної практики – сімейного лікаря

  • Нормативно-правове забезпечення та організація надання педіатричних медичних послуг у практиці сімейного лікаря

  • РОЗДЛ 2. ІМУНОКОРЕКЦІЯ ПОВТОРНИХ ЕПІЗОДІВ ІНФЕКЦІЇ ДИХАЛЬНИХ ШЛЯХІВ У ДІТЕЙ

  • Причини формування групи дітей, які часто хворіють

  • Бактеріальні імунокоректори

  • Вибір необхідного імунопрепарату

  • Бронхо-ваксом (дитячий)

  • Вигодовування дітей першого року життя

  • Прикорм

  • Змішане та штучне вигодовування

  • Захворювання органів дихання у дітей

  • Клінічні прояви ГРВІ

  • Основні принципи лікування дітей із ГРВІ в амбулаторних умовах

  • Профілактика ГРВІ та грипу

  • Гострий ларингіт і ларинготрахеїт

  • Клінічні прояви ГСЛТ

  • Лабораторна діагностика

  • Терапія ГСЛТ

  • Бронхіти

  • Етіологія

  • Гострий обструктивний бронхіт

  • Гострий бронхіоліт

  • Хронічний бронхіт

  • Діагностика

  • Лікування гострого обструктивного бронхіту

  • Лікування гострого бронхіоліту

  • Пневмонія

  • Діагностика пневмонії

  • Вогнищева пневмонія

  • Лікування

  • Захворювання серцево-судинної системи

  • Аритмії при нормальній або порушеній функції кардіостимуляторів різного типу

  • Миготлива аритмія (фібриляція передсердь)

  • -синдром (синдром Вольфа – Паркінсона – Уайта)

  • Тахікардії

  • Невідкладна допомога при синдромі Морганы – Адамса – Стокса

  • Синдром Бругада

  • Порушення проведення імпульсу по шлуночках

  • Неревматичні кардити

  • Синдром артеріальної гіпотензії

  • Патогенез артеріальної гіпотензії

  • Діагностика

  • Лікування артеріальної гіпотензії

  • Вегетативна дисфункція у дітей

  • Суглобовий синдром у дітей

  • Рахіт

  • Діагностика

  • Залізодефіцитні стани в дітей

  • Клініка залізодефіцитної анемії

  • Діагностика

  • Профілактика залізодефіцитних станів у дітей

  • Захворювання органів травлення

  • Причини виникнення кишкового дисбіозу в дітей

  • Клініка кишкового дисбіозу

  • Лікування кишкового дисбактеріозу в дітей

  • Функціональні гастроінтестинальні розлади в дітей раннього віку

  • Дискінезії жовчовивідних шляхів у дітей

  • ЙОДНИЙ ДЕФІЦИТ ТА ЙОДОДЕФІЦИТНІ ЗАХВОРЮВАННЯ

  • Йододефіцитний зоб (простий, дифузний, нетоксичний, ендемічний)

  • Гіпотиреоз при йодному дефіциті

  • Йододефіцитні стани в дітей раннього віку

  • Методи профілактики йододефіцитних захворювань

  • Ацетонемічний синдром
  • Коматозні стани при цукровому діабеті в дітей

  • Додаток. Календар профілактичних щеплень в Україні

  • Рекомендовані щеплення

  • Щеплення, що проводяться на ендемічних і ензоотичних територіях та за епідемічними показаннями