Для міокардіального (міокардіодистрофічного) синдрому характерний поліморфізм скарг, у першу чергу кардіальної спрямованості. Діти потребують виключення кардитів різної етіології.
Вегетовісцеральна дисфункція. Ця форма є найбільш поширеною серед вегетативних змін у дітей. Характеризується клінічними ознаками порушення вегетативної регуляції внутрішніх органів. Допоможе у постановці діагнозу оцінка вихідного вегетативного тонусу (табл. 5.13).
Вегетовісцеральні прояви ВД часто маніфестують рядом симптомів абдомінального характеру. Це поширені дискінезії стравоходу, шлунка, дванадцятипалої кишки, жовчних шляхів. У деяких випадках можуть домінувати здуття кишечника, нудота, нав'язлива гикавка, епігастральний біль, прояви спастичної або атонічної дискінезії кишечника. Можливе виникнення болю за грудиною, що створює складнощі в диференціальній діагностиці з кардіальним синдромом. Стравохідний характер больового синдрому може бути поєднаним з гіперсалівацією, відрижкою повітрям, печією. Основними моментами в постановці діагнозу є проведення езофагогастродуоденоскопії, рН-метрії, ультразвукового обстеження органів черевної порожнини, ЕКГ та ін. Останніми роками почастішали прояви ацетонемічного синдрому з вираженою ознакою ВД, у тому числі на тлі її пароксизмального характеру.
Численні скарги при вегетовісцеральних змінах пов'язані з органами дихання: приступи нестачі повітря (респіраторний синдром) – відчуття "дихального корсета"; задишка; поверхневий подих з обмеженням вдиху. Можливе виникнення псевдоастматичного статусу або, як його називають, вегетативно-ваготонічного варіанту бронхіальної астми. Порушення вегетативної іннервації сечового міхура супроводжується проявами енурезу, нейрогенного сечового міхура та іншими змінами.
Пароксизмальна вегетативна недостатність. Один з найбільш складних варіантів перебігу ВД. ПВН характеризується вегетативними кризами, а у більшості випадків і панічними атаками. Прово-
Таблиця 5.13. Визначення вихідного вегетативного тонусу у дітей
| 1 | 2 | 3 | |||
| Шкіра | |||||
| Колір | Бліда | Схильність до почервоніння | |||
| Судинний рисунок | Не виражений | "Мармуровість", ціаноз кінцівок | |||
| Сальність | Понижена | Підвищена, вугруватий висип | |||
| Потовиділення | Зменшено | Підвищено, гіпергідроз долонь, стоп | |||
| Дермографізм | Рожевий, білий | Червоний, уртикарний | |||
| Схильність до набряків | Не виражена | Гідрофільність тканин | |||
| Терморегуляція | |||||
| Температура тіла | Схильність до підвищення | Понижена | |||
| Мерзлякуватість | Відсутня | Підвищена | |||
| Переносимість задушливих приміщень | Задовільна | Погана | |||
| Температура при інфекціях | Висока | Субфебрильна, можливий термоневроз | |||
| Маса тіла | Схильність до схуднення | Схильність до повноти | |||
| Апетит | Підвищений | Знижений | |||
| Спрага | Підвищена | Знижена | |||
| Серцево-судинна система | |||||
| ЧСС | Тахікардія | Брадикардія у спокої, дихальна аритмія. При навантаженні – тахікардія | |||
| Артеріальний тиск систолічний | Нормальний або підвищений | Знижений | |||
| Артеріальний тиск діастолічний | Нормальний або підвищений | Нормальний або знижений | |||
| Серцебиття | Характерне | Не характерне | |||
| Кардіалгії | Можливі | Бувають часто | |||
| Непритомність | Буває рідко | Характерна | |||
| Вестибулярні зміни | Не характерні | Характерні | |||
| Дихальна система | |||||
| Частота дихання | Нормальна або підвищена | Частота дихання зменшена, дихання глибоке | |||
| Скарги на задишку, зітхання | Не характерні | Характерні | |||
| Бронхіальна астма, респіраторні алергози | Не характерні | Характерні | |||
| Наявність "кому" у горлі, болі за грудиною | Не характерна | Характерна | |||
| Шлунково-кишковий канал | |||||
| Слиновиділення | Зменшено | Посилено | |||
| Скарги на нудоту, болі в животі | Не характерні | Характерні | |||
| Моторика кишечника, жовчних шляхів | Можливі атонічні запори | Спастичні запори, метеоризм, дискінезія жовчовивідних шляхів | |||
| Сечовиділення | Рідке, збільшене за об'ємом | Часте, малим об'ємом | |||
| Енурез · Нейрогенний сечовий міхур | Не характерний Можливий гіпо- рефлекторний тип | Зустрічається часто Можливий гіперрефлектор- ний тип | |||
| Алергічні реакції | Не характерні | Характерні | |||
| Збільшення лімфатичних вузлів, мигдалин, аденоїдів | Не характерно | Характерно | |||
| Поліартралгії, особливо увечері, вночі | Не характерні | Характерні | |||
| Нервово-психічні особливості | |||||
| Головний біль | Буває, частіше в ділянці потилиці, пов'язаний із навантаженням | Характерний в лобно-скроневих ділянках, метеозалежний | |||
| Зіниці | Розширені | Звужені | |||
| Темперамент | Темпераментні | Іпохондричні, часто пригнічені | |||
| Фізична активність | Підвищена | Понижена | |||
| Психічна активність | Неуважність, нездатність зосередитись, активність вища вечорами | Здатність до зосередження добра, найбільша активність до обіду | |||
| Сон | Пізнє засинання, раннє пробудження, сон неспокійний | Глибокий, тривалий, сповільнений перехід до активної діяльності | |||
| Часті позіхання | Не характерні | Характерні | |||
| Аналіз крові | |||||
| Еритроцити (кількість) | Переважно збільшена | Переважно зменшена | |||
| Лейкоцити (кількість) | Переважно збільшена | Переважно зменшена | |||
| Лімфоцити (кількість) | Відповідно до віку | Переважно збільшена | |||
| Еозинофіли (кількість) | Відповідно до віку | Переважно збільшена | |||
| ШОЕ | Переважно збільшена | Переважно понижена | |||
| Дані ΕΚΓ | |||||
| ЧСС | Тахікардія | Брадикардія | |||
| Синусова аритмія | Не типова | Типова | |||
| Амплітуда зубця Р | Збільшена | Понижена | |||
| Інтервал PQ(P-R) | Скорочений або нормальний | Подовжений, можлива блокада І–II ст. | |||
| Зубець Т yV5 | Знижений, двофазний, негативний у спокої або ортоположенні | Високий, загострений | |||
| Інтервал S-T | Нижче ізолінії у спокої або при ортоположенні | Вище ізолінії | |||
| Кардіоінтервалографія | |||||
| Індекс напруги (у нормі 30-90 у.о.) | Більше 90 у.о. | Менше 30 у.о. | |||
кують ПВН групи чинників: психогенні, біологічні та фізіологічні. Найчастіше характер вегетативного кризу відповідає вихідному вегетативному тонусу. Хворі з надсегментарним рівнем ураження ВНС – група ризику щодо розвитку ПВН.
ПВН може мати генералізований чи локальний характер. Клінічні прояви генералізованих вегетативних кризів наведені у табл. 5.14.
Крім наведених у табл. 5.14 варіантів кризів, почастішали змішані генералізовані кризи. Виникають вони у разі наявності симпатоадреналової та вагоінсулярної симптоматики. При ваготонічному вихідному тонусі симпатоадреналові кризи (САК) носять тяжчий характер. Навіть при незначному підвищенні AT клініка може бути більш вираженою, чим у симпатотоніків.
При змішаних генералізованих кризах найбільш типові симптоми: раптовість і непередбачуваність виникнення; короткочасність; безліч неприємних відчуттів (найчастіше – ядуха, серцебиття та болі в серці, головний біль; вегетативні розлади (озноб чи пітливість; холодний піт; запаморочення; нудота, підвищення чи різкий спад температури); страх смерті; відносне благополуччя у проміжках.
Локальні варіанти ПВН спостерігаються у вигляді краніоцеребрального, кардіального, абдомінального, дихального пароксизмів та ін. Тривалість пароксизмів від декількох хвилин до годин, повторюваність індивідуальна (від одного випадку протягом декількох місяців до 2–3 разів на тиждень і більше).
В останні роки значно підвищилась поширеність ацетонемічного синдрому в дітей, якому часто притаманні прояви ПВН у вигляді вагоінсулярного кризу. У таких випадках рекомендований контроль рівня кетонурії, цукру крові. Під час приступів відмічається схильність до гіпоглікемії, у позаприступному періоді – ознаки зниження толерантності до глюкози.
У багатьох випадках у клінічних проявах ПВН домінують панічні атаки. На відміну від дорослих панічні розлади у дітей мають свою специфіку, що пов'язано з віком. Так, у підлітків відзначена перевага вегетосоматичних проявів, зменшується вазовагальна спрямованість реакцій, зростає симпатичний компонент. У молодших дітей переважають власне панічні, емоційні переживання.
Діагностика вегетативної дисфункції. Базується на вивченні трьох напрямків: оцінка стану ВНС; аналіз соматичної патології; аналіз психогенних чинників, особливостей емоційного реагування.
Оцінка вихідного вегетативного тонусу робиться по табл. 5.13. Дитині з амфотонією (незмінним вегетативним тонусом) притаманно до 2 симпатикотонічних та 4 ваготонічних ознак. При порушенні вегетативного тонусу ці показники підвищуються. Для оцінки вегетативного тонусу важливо провести ЕКГ, кардіоінтервалографію, добове (холтерівське) моніторування ЕКГ та AT, велоергометрію, психологічне тестування.
Таблиця 5.14. Основні клінічні ознаки симпатоадреналового та вагоінсулярного кризу в дітей
| Частота виявлення | Часто | Рідше |
| Наявність передвісників | Відсутні, початок раптовий | Мають місце (млявість, розбитість, тривога) |
| Частота пульсу | Різка тахікардія | Бради- чи тахікардія |
| Артеріальний тиск | Підвищений | Знижений |
| Приступи ядухи | Відсутні | Наявні |
| Пітливість | Не виражена | Значна |
| Озноб, похолодання кінцівок | Наявні | Відсутні |
| Болісні відчуття · . | У ділянці серця | Головний біль, біль у животі |
У постановці діагнозу важливим є вивчення вегетативної реактивності та вегетативної забезпеченості. Вегетативна реактивність – зміни вегетативних реакцій організму на зовнішні та внутрішні подразники, що переважно генетично детерміновані. Для її вивчення проводять провокаційні проби: фізичні (холодова, теплова), дія на рефлексогенні зони (рефлекс Даньїні – Ашнера, синокаротидний, солярний), фармакологічні проби (з атропіном, адреналіном, інсуліном), холтерівське обстеження, кардіоінтервалографію, ЕЕГ, РЕГ, обстежують поставу та ін.
У всіх дітей, у яких є прояви вегетосудинної дисфункції, повинна бути проведена та оцінена проба Руф'є, яка використовується для визначення працездатності серця при фізичному навантаженні. Методика її проведення наводиться нижче: 1) після 5-хвилинного відпочинку у положенні сидячи у дитини підраховуємо пульс за 15 с (Р1); 2) далі дитина присідає ЗО разів за 1 хв; 3) одразу після присідання підраховуємо пульс перші (Р2) і останні 15 с (Р3) першої хвилини після закінчення навантаження.
Результати працездатності серця при фізичному навантаженні оцінюються за величиною індексу Руф'є від 0 до 15: 0–3 – висока; 4–6 – добра; 7–9 – середня; 10–14 – задовільна; вище 15 – погана (можливо, свідчить про серцеву недостатність). Сімейний лікар при індексі Руф'є 10–14 повинен протягом 3–7 днів зробити повторне його визначення, за показаннями почати обстеження (загальний аналіз крові, ЕКГ, оцінка гострофазових показників, ехокардіографія). При показнику вище 15 дитину направляють на консультацію до педіатра або дитячого кардіоревматолога.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Актуальні питання педіатрії у практиці сімейного лікаря» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Вегетативна дисфункція у дітей“ на сторінці 3. Приємного читання.
