Розділ «50»

Навіть учена пані Орися нахмурила брови.

— І ви припустили... — мовила здивовано.

— Що в Зоряну і Ярему могли підселитися привиди лавника-справедливості і війта-влади, яких великодушно помилував привид безрукого ката. Він, до речі, про це мене попередив у листі...

— А це означало лише одне... — висловив здогад Борис, — що вони теж претендуватимуть на душу.

— А сенс?.. — запитала Марі.

— Сенс — беззаперечний. Звільнення з підземелля. Шанс злетіти в небо. Видно, була якась лазівка...

— Тепер я вже нічого не розумію... — прошепотіла Люба.

— І я не розумів. І не мав часу на розгадки. Тому вирішив пильнувати за всіма... Стійку, за допомогою пані Орисі, ми начебто нейтралізували. Її змія не мала потрапити на територію собору...

— Проте залишалося ще три потенційних змії, які могли викрасти душу Львова... — зробила висновок пані Орися.

— Я теж так подумав. Тому, знаючи, що в однієї премилої дівчини є бабуся — чемпіонка країни із стрільби з лука, ми звернулися за допомогою до дивовижної пані Гелени. Про всяк випадок...

Бабуся аж помолоділа від похвали.

— І ти, бабусю, так легко погодилася на таку... пригоду?.. — здивувалася онука.

— Це я тільки зовні — бухгалтер, а в душі — романтик, — призналася бабуся. — Це перше. А друге: на що не підеш заради улюбленої внучки?..

Люба притулилася до старенької, а Лев продовжив:

— Хотілося не лише перешкодити викраденню душі Львова, а й звільнити її. Для цього потрібен був голуб. Білий молодий голуб, який не просто так подружився з Ганнусею. Правда, Любо?.. — Дівча кивнуло і закліпало своїми небесними оченятами. — Це ти мене переконала, що голуба може заманити до нас Ганнуся... І я вирішив ризикнути — тому послав хлопців на дачу за своїми дівчатками... З Борисом... Щоб моя кохана чогось не учворила...

— Це безумство — ризикувати дитиною... — дорікнула Марі.

— Вибач... Знаю... — промимрив Лев і замовк. Не черствий же він, не колода: одна згадка про цей божевільний крок здушувала серце у лещатах страху й обливала чорною кров'ю. — Далі ви все бачили... — закінчував він свої одкровення. — Змію Наума Чортополоха я задавив ще перед собором, а в змію Зоряни Войтович у вирішальну мить поцілила пані Гелена...

— А Ярема Лавник?.. — запитав вундеркінд.

— Він був чистим. Без привида в собі. Це я зрозумів уже опісля. Його знову обдурила кохана жінка. Як і раніше. Така, видно, його спокута за гріхи... Або благо... Не впевнений, що самому Яремі відомо, як йому краще: чи з агресором у собі і диво-жінкою, чи вільним і без неї...

— Виходить, — Борис не приховував подивування, — Зоряна була найближче до мети!.. Її змійка виявилася найспритнішою!..