Розділ «2»

Лев усадовив дитя на коліна, налив собі на денце шампанського.

— За тебе, доню! — виголосив тост. — Звикай. Маєш таких батьків, що нудьгувати тобі не доведеться. Загартовуйся змалку. — Та не встиг випити, як заспівав дверний дзвінок. — О, мамця щось забула!.. — зрадів він.

На порозі хитався поштар.

— Здоров'я бажаю панові Безрукому! — витріщився на господаря. — Я... тобто... вечорами не працюю... — забелькотів далі, — але... тобто... є нештатні ситуації... Лист рекомендований вам нині прийшов... тобто... Мучив мене дотепер... І я вирішив... — Листоноша замовк і намагався зосередитися.

— Тобто?.. — запитав Лев.

— Що «тобтаєте»? — здивувався поштар. — Я вирішив доставити вам кореспонденцію терміново... Чую, щось важливе...

— Давайте... — Чоловік починав злити Безрукого.

— Е, ні... — замахав руками листоноша. — «Давайте» не пройде!.. Треба розписатися у моїй відомості. Вона алібі!.. Знаєте, що таке алібі?..

— Здогадуюсь, — буркнув Лев. Розписався на хмільній галочці, намальованій поштарем. — Дякую, — додав. Прислухався. Йому здалося, що плаче Ганнуся.

— «Дякую» в горло не заллєш... — помахав вказівним пальцем перед носом у господаря чоловік. Від цих слів Лева пересмикнуло. Чув уже їх одного разу.

— Маю тільки шампанське...

— Шампанське така штука, — резюмував поштар, — що коли потроїти, то майже таке саме, як горілка.

Сусідка пані Стефа висунула з дверей спочатку голову, придивилась до дотепного листоноші і знервованого Лева і випхалась повністю.

— Ти запрошуєш у гості, Левчику? — звела з надією брови.

— Ні, — відмахнувся Безрукий. — Марі викликали на роботу. Я сам. Мала вередує. Без господині гостей не приймаю...

— Шкода... А такий день! Такий день... — розчарувалася сусідка.

Листоноша очікувально мовчав. Лев спідлоба глипнув на нього.

— Зачекайте, — звелів і зник у кімнаті. Повернувся з шампанським. — Прошу, — запропонував в обмін на листа.

Поштар прицілився до повної пляшки.