Розділ «24»

Нарешті у Львові об'явилася весна! Сонце ще спозаранку дало всім знати, що з неба не вступиться. Вітер порозганяв хмари і приліг собі відпочити на Лисій Горі — там свіже повітря і ніхто не смикає...

Лев Безрукий вивів розбуджених сонцем студентів на екскурсію в історичний музей. В аудиторії з них все одно було мало користі — крутилися на стільцях, як заряджені гормонами дзиґи. А от у музеї він міг багато чого показати молоді, та й самому кортіло дещо роздивитися...

На площі Ринок Безрукий зустрів вундеркінда з фотоапаратом. Борис, наче його вчепив блуд, ходив навколо скульптур левів і безперестанку прицмокував.

— Ти хоч би окуляри зняв, Мудрагелю! — не забарився штрикнути юнака Лев. — Не зловиш фокуса.

Вундеркінд не виявив жодних емоцій. Був якийсь розгублений, прибитий...

— У мене проблеми, — заскавулів він, наче цуцик, якого забрали від матері. — Треба поговорити...

— Щось надибав? — Лев заінтриговано кивнув на кам'яних незворушних левів.

— Ні, особисте...

— Шановний, у геніїв немає особистого. Генії — це надбання людства.

— Я так і знав... — Юнак розчаровано зняв окуляри і знову взявся за фотографування.

— Гаразд. Я зараз зі студентами в історичний музей. Потім в інститут — покажуся Змії, що не втік із пари, і зустрінемось. Десь о четвертій. А де?..

— Біля оперного.

— Домовились.

Безрукий у музеї надовго затримався біля крісла дракона і не впізнавав його. Дракон був зовсім не такий, як тоді, опівночі. Він був спокійний і добрий. Спустошений якийсь. Наче виконав місію і тепер на заслуженому відпочинку. Насолоджується увагою.

— Чому ви не попередили, що йдете в історичний? — налетіла на Безрукого Стійка, коли він повернувся із студентською братією в інститут.

— Ви дуже добре знаєте, що в мене на сьогодні запланована екскурсія в музей.

— Не вказано, в який!

— А це суттєво, Бориславо Болеславівно?

— Суттєво. Бо порядок — є порядок.