Розділ «19»

Борис вкотре перечитав Молитву до святого Великомученика Юрія, яку Лев знайшов у своїй кишені.

— Леве Львовичу, — ніяк не міг утамуватися вундеркінд, — мені так цікаво, що аж страшно!.. До вас завжди липнуть якісь неймовірні події, речі, думки!.. Ви умудряєтеся вночі заманити самого мера в історичний музей, коди нормальні люди сплять, а до музею ходять у неділю сім'ями... У своїх кишенях носите речі, про які не знаєте... У вашій голові з'являються образи, які ви не створюєте... Ви говорите те, про що не думаєте... Брешете не червоніючи... Проте яке може бути червоніння в перевертня? Може, ви вовкулака, Леве Львовичу? Як гадаєте?.. Але якийсь модифікований вовкулака, що перевтілюється у лева?.. — розглагольствував Борис.

— Слухай, очкарику, не мудруй!.. — Лев метнувся до спальні глянути, чи спить Ганнуся. Причулося хникання дитяти. — І не задурюй мені й так зболену голову. Ти ще Марі скажи, що я вовкулака, і буде повний порядок...

— Хто тут і що від мене приховує? — почувся голос Марі з коридору. Вундеркінд отримав від Безрукого по шиї. Марі ввійшла на кухню втомлена, аж хиталася. Важко опустилася на стільця...

— Я тебе заберу з тої роботи, бо вона тебе вип'є. — Лев став за спиною дружини, поклав їй руку-обрубка на плече. Показав повноцінною кулака ботаніку. Марі звела голову догори, шукаючи очі чоловіка.

— Ти не забивай мені баки, коханий, кинула вимогливо. — Зізнавайся, що від мене хотів приховати?

Та Левові очі були бездоганно чисті. Що вони можуть таїти? Вона ці очі читала навпомацки...

Марі перевела погляд на Бориса...

Господи, який цей юний паросток ботанічного саду безпомічний перед жіночими хитрощами! Набив голову енциклопедіями, а щоб у ній місця залишити на життєвий досвід — розуму не вистачило...

— Лев Львович боїться, щоб ви не дізналися, що він вовкулака! — випалив Борис і засовався на стільці, наче той обпікав йому зад.

— Передай, Борисе, Леву Львовичу, — зіронізувала Марі, — що я давно в курсі, що він перевертень. Що може перевтілитися в будь-кого. І нехай цього не боїться і не страждає. Бо Марі така жінка, яка не терпить одноманітності. Чоловіки без дивацтв її не цікавлять...

Юне чудо природи Борис Мудрагель витріщився на Марі. Він споглядав її, як ікону якоїсь святої. «Оце жінка! — захоплювався подумки. — Небесна якась! Без жодного заземлення. З такою не занудьгуєш! А він, наївний, думав, що його матуся шедевр! Де там! Матуся — шедевр лише по одній лінії. Наскільки добре вона орієнтується в науці, настільки погано в неї виходить у побуті. Особливо на кухні...»

Безрукий розреготався невтримно й щиро.

— Чув, зраднику! — І дав Мудрагелю легенького запотиличника, а сам заробив штурхана від Марі, бо своїм реготом міг розбудити Ганнусю.

— А тепер давайте серйозно, — мовила Марі. — Жарти, хлопці, — то добре, розрядка потрібна. Хоча думаю, що ми влипли в халепу, і смішками з неї не виберешся. Пояснюйте, чому ви такі розгублені. І тоді я вам розповім, чому така збентежена.

Чоловіки звели на хвилясту красуню здивовані очі: чого-чого, а збентеження вони в Марі не помітили...