Розділ «25»

Борислава Болеславівна після декількох безсонних ночей сказала собі: «Раз ти любиш у всьому порядок, то коли вже влипла в аферу з привидами, роби так, щоб був порядок». Від того їй полегшало, вона прийняла себе, обдурену і нещасну, такою, яка вже є, і почала сумлінно виконувати інструкції агресора Домовини.

Спершу зателефонувала до пана Пилипа, який мав доставити їй додому змію. Він прибув з гаддям уже через півгодини, наче чекав запрошення під дверима. Був говіркий. Розказував, як поводитися із змією, чим годувати, як користуватися тераріумом, чистити, підтримувати вологість повітря, температуру. Борислава скоса поглядала на змію, гидливо кривлячись, коли Пилип бавився нею, навіть цілував...

— Якщо ви її не полюбите, вона не полюбить вас. Так у змій заведено. Вони вміють відчувати. Дуже добре. Так що раджу подружитися... Погладьте Зою, — запросив Пилип.

— Кого-кого?

— Зою. Так звати нашу красуню.

Стійка не раз краєм вуха чула, як в інституті студенти називали її Зоєю.

— А чому Зоя? — поцікавилася вона.

— Змія особливо ядовита, — зареготав Пилип. — Це навіть першокласники знають! А Зоя — бо мені просто подобається це ім'я. Тому так і назвав нашу красуню. Моїм першим і незабутнім коханням була дівчина Зоя. Гнучка така, як тополя...

Борислава Болеславівна не так слухала чоловікові задавнені спогади, як пригадувала, хто її називав Зоєю. Тепер тим нахабам мало не здасться!..

Кіт Мурко вигнувся дугою, наїжив шерсть і шипів по-зміїному на гадюку. А вона холоднокровно показувала йому язика.

«Влипли ми, Мурку, влипли», — подумки жалілася господиня котярі. І той Пилип наче прилип до них, здавалося, йти не збирався. Допивав уже третю чашку кави. І тиск йому не скакав. Як червонощоким прийшов, таким і залишався...

— Усе? — виклично запитала Стійка. Натяк на двері був більш ніж відвертим.

— Не все, хазяйко... — Пилип зніяковів, перевів подих, аж тепер став трішки червонішим. Неквапом запхав Зою в тераріум. — Дуже ви гарна жінка, пані Бориславо. Так би мовити, інтересна... І я хотів би вас побачити ще... Ну, наприклад, забіг би наступного тижня, приніс мишок, погодував Зою...

— Я подумаю, — полагіднішала Стійка.

— Поки ви будете думати, я не буду спати, — зробив грайливий натяк Пилип.

— Добре... — зрештою здалася Борислава Болеславівна. Уважніше придивилася до залицяльника. «А він взагалі-то нічого, — подумала Стійка. — Третій сорт — ще не брак Я теж, чого гріха таїти, не першого сорту».

Пилип пішов радісний, а Борислава залишилася загадковою. І змія стала наче ріднішою. Це одразу відчув Мурко і своїми кігтями посмугував хазяйці нового ділового костюма...