Розділ «5»

— Юрію Даниловичу, вибачте, прошу... — хвилюючись, затиналася секретарка Віра. — Знаю, що у вас через п'ятнадцять хвилин важлива зустріч, але один пан... Напористий, як... — не договорила. Ледь не сказала шефові «як жеребець» і почервоніла...

— Хто? — спокійно запитав мер. Він знав, що просто так Віра не турбуватиме.

— Доцент кафедри етнографії Безрукий Лев Львович.

— З яким питанням?..

— Не хоче говорити, бо інакше, каже, його заберуть у божевільню...

Мер декілька секунд дивився в безвість, наче вона мала підказати йому, чи варто перед однією з найважливіших зустрічей у його житті витрачати час на настирливого відвідувача.

— То що?..

— Хай заходить. На п'ять хвилин. Якщо я не зможу, сама будеш його спроваджувати.

— Добре...

Безрукий з'явився у кабінеті мера розгублений і блідий, як полотно. Наполегливість, з якою штурмував секретарку, зникла, випарувалась... Бо тепер треба було пояснити впливовій публічній людині, яка звикла оперувати фактами, що він не схиблений на своїх етнографічних зацікавленнях учений...

Змієборець вийшов з-за столу. Посередині кабінету чоловіки зустрілися, привіталися за руку.

— Слухаю вас уважно. — Мер глипнув на годинника. Сісти не запрошував. Тим самим ще раз культурно натякнув, що часу в нього обмаль.

Безрукий обійшовся без передмов. З ходу переповів мерові про останнього листа з ратуші. Від привида безрукого ката. І про візит до психіатричної лікарні мага Наума Чортополоха. При словах «мер сидить на смерті» Юрія Даниловича пересмикнуло.

— Ви думаєте, я здурів? — запитав Лев.

— Ні, — відповів мер. Доцент полегшено видихнув. — Я думаю, ми здуріли обоє... А тому — нам потрібно сьогодні ввечері зустрітися і скласти план нашого одужання...

Доцентові кафедри етнографії Безрукому Левові Львовичу здалося, що міський голова з нього глузує.

— Якщо ви, Юрію Даниловичу, мені не вірите, то зустріч не має сенсу...

— Проблема в тому, — мер виглядав стурбованим, — що я вірю собі... А тому... О дев'ятій вечора я вас жду. Тут. На каву...

Лев вийшов від мера ніякий. Не міг збагнути, чому Змієборець не здивувався, що з ратуші якісь привиди пишуть листи схибленим ученим. Був стриманий і наче зацікавлений. І якщо мер вважає його божевільним, для чого ця вечірня зустріч?.. Може, на Левових легендах хоче зробити рекламу ратуші і залучити ще більший потік туристів?..