Борислава Болеславівна була сама не своя. Будь-яка робота падала в неї з рук. Збігала на кафедру, всіх там вичитала, переглянула електронну пошту і з прихованим діагнозом «відьма!», який їй поставили підлеглі вчені-етнографи, полетіла додому.
У грудях Стійкої відбувалася справжня бійня. Навіть змія Зоя не могла своїм сичанням її втихомирити. Борислава відчувала, що в ній бунтує привид Домовина, хоче щось сказати, але вона нічого не могла збагнути... І від того жінку брав відчай... Для експерименту Стійка із Зоєю за пазухою пройшлася ще біля декількох храмів — поблизу них їй паморочилося, але не було так зле, як біля собору Святого Юра... Що ж коїться?..
А найбільше мучила Бориславу Болеславівну сьогоднішня вистава з Лавником, на яку вона потрапила випадково, бо ноги самі вирвали її з кабінету і понесли на площу Святого Юра. Ще такого не бачила, щоб два бугаї покірно дивилися, як чоловік в літах трощить їхнє авто... Чудасія!.. Зоряна теж не змогла зайти на територію собору. А Ярема навіть не намагався... На Ярему останнім часом у неї взагалі алергія!.. Не те щоб перебувати поруч, від однієї думки про нього її тіпало...
Вечір підкрадався до самотньої квартири Стійкої і навівав чорну нудьгу... «Для чого живу? — запитувала себе Борислава. — Чому мене так Бог обікрав? Дав життя, а про долю забув...» Стійка й сама забула, що все своє життя була переконана, що людина — сама творець своєї долі...
Борислава набрала повну ванну гарячої води, насипала багато морської солі. Може, витягне з неї нечисть. Адже її рідна етнографія каже, що всіляка потолоч боїться солоного. Роздяглася, обережно опустила ноги у гарячу ванну, бо пекло, і... Заспівав дверний дзвінок. Її улюбленого Баха. Вже й призабула цю мелодію — ніхто до Стійкої не приходив.
Самій собі на диво Борислава зраділа, що хтось посмів її потурбувати. Швиденько, як молода кобилка, вистрибнула з води, витерлася так-сяк, накинула довгого махрового халата і пішла відчиняти.
На порозі стояв розгублений і розчарований Пилип.
— Доброго вечора, пані Бориславо, я вже подумав, що вас немає вдома...
— Я є... — сухо мовила Стійка і спіймала себе на думці, що вона навіть вдома не втрачає строгості.
Чоловік, збентежений таким прийомом, зміряв Бориславу з ніг і до зібраного в пучок волосся і бовкнув перше-ліпше:
— Вам дуже личить цей халат...
— То заходьте...
Пилип тримав у руці якусь торбу, сопів і ніяк не міг скинути взуття.
— Можете поставити свій скарб, його ніхто не поцупить... — Стійка не вміла бути ввічливою.
— То не скарб, то миші... Для Зої...
— Тим більше... — знову не стрималася вона.
Чоловік поставив торбину на підлогу, уперся в стіну, незграбно підніс ногу і скинув сандаля. Таку ж процедуру здійснив з другою ногою.
— Вам би в спортзал... — порадила Борислава.
— Не заперечую... Але нема для кого...
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Мер сидить на смерті» автора Процайло Андрій на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „37“ на сторінці 1. Приємного читання.