Розділ «50»

— Привид свободи і привів мене до собору Святого Юра... — Безрукий наче провалився у спогади. — Того дня Марі знову помчала на роботу, у сусідки стався черговий заскок, і я пильнував дитину. Але не міг всидіти вдома. Ніяк. У мені вирував якийсь вулкан і виштовхував з дому. І ми з Ганнусею втекли з хати. Я був не я, ноги самі занесли мене до собору, а очі самі вгледіли на голові статуї Лева Шептицького голуба. Отоді я дізнався, де душа Львова і хто її може врятувати...

— І ви мовчали! Ну, ви, Леве Львовичу, просто скеля! — образився вундеркінд. — А я, дурень, бігав з фотоапаратом по всьому Львову, як клоун...

— Вибач. Але це тільки заради справи. І заради вашої безпеки... І це ще не все... Так що раджу всім набратися терпіння і простити мені... Я не буду тягнути, розповім швидко... Обмізкувавши поведінку Стійкої, Чортополоха, Лавника і Войтович, я зробив висновок: Борислава виконує своє — шукає кам'яного лева за допомогою змії. Місія Зоряни — залучити до афери Ярему, завдання Яреми — нейтралізувати мене. А ось Наум Чортополох, схоже, був таємним і найнебезпечнішим гравцем. Він мене підслуховував, він якось шпигував за Стійкою, він нашу інформацію таємно зливав Бориславі, а її, як-от фотографію «тріо зі змією», мені. Чортополох, однозначно, хотів, щоб ми знайшли кам'яного лева, а він цією знахідкою скористався...

— Він теж полював за душею Львова! — заокруглила свої оченята Люба. — І ми в цьому переконалися, коли його змія напала на голуба біля собору.

— Багато чого я тоді ще не міг втямити, але знав точно, — вів далі Лев, — що Стійка і Чортополох — основні претенденти на душу міста. Як і для чого — я не знав!.. Але від Борислави і Наума несло небезпекою! Явною! Повірте, я загрозу чую шкурою!.. З мене не зводили очей люди Лавника, мене слухав Чортополох!.. А може, не лише слухав, а й бачив... За мною шпигувала перевдягнена в двірничку Стійка. Благо, вона нікому не довіряла, тому капостила сама... І я мусив щось придумати!.. До того ж, щоб не зачепити вас, мої любі!..

— І?.. — підігнала Лева Марі, явно незадоволена почутим.

— І я на Закарпатті в одного народного умільця замовив скульптуру Юрія Змієборця на левові!..

— Овва! — навіть бабуся не змогла приховати здивування. — Скульптура — бутафорія?..

— Витвір мистецтва, пані Гелено! — заперечив Лев. — Сенсація! Шикарна приманка для туристів!..

Як виглядали Марі, Борис і Люба — краще не казати. І взагалі словами важко описати.

— Мера хоч попередили? — єхидствував вундеркінд.

Безрукий розізлився.

— Не в'їдайся, очкарику, добре? — попросив. — Мер був у курсі. Інакше не освячував би скульптуру. Ще й у тому місці і в той час, коли нам було потрібно!..

— Я повірила, що душа Львова у цьому Юрієві на левові... — прошепотіла Люба. У неї потрясіння не минало.

— Так мало бути. Всі мали повірити. І це спрацювало. Далі... — Лев погладив дружину по її пахучому хвилястому волоссі. — Тільки ти зараз, кохана, не скипи. Гаразд?.. — Марі мовчала, не дихала і не рухалась. — Згодом до мене зателефонували. З погрозою. Попередили, щоб я пам'ятав, що маю дружину і дитину. Голос був Лавника. Номер телефону Лавника. Але дзвонив, скоріш за все, Чортополох... Ну не Ярема — точно. Вібрації голосу судді я можу вирахувати навіть на заповненому шаленіючому футбольному стадіоні, так він мені колись допік!.. Більше того — я цей дзвінок передбачив. Не знаю чим: інтуїцією, клепками, душею, але я його чекав... Тому... — Лев відсунувся від дружини, — я сам у себе викрав Марі і Ганнусю!.. — Безрукий принишк, чекав шквалу емоцій, але саме шок усі емоції його друзів і паралізував. Продовжував Лев уже сміливіше: — Точніше, мої хлопці це зробили і відвезли моїх дівчаток на одну неприступну дачу добре перевіреної людини... Сподіваюся, кохана, тобі там було добре? — зиркнув на дружину.

— Мені там було страшно, Безрукий! За тебе, дурня!..

— Операція пройшла успішно, — Лев ніяк не зреагував на комплімент, — завдяки надійному другові, який у міліції не останній чоловік...

— Хто це такий? — налетіла Марі.

— Я, — відповів кульгавий водій Василь. Марі аж тепер придивилася до скромного, непримітного чоловіка. Схоже, впізнала.

Гори трохи підросли, аби ліпше бачити чудноту, яка засіла в альтанці біля водоспаду Любили гори людей, що вміли радувати світ цікавими емоціями!..