Розділ «41»

Борислава Болеславівна спала, як дитя після купелі. Прокинулася свіженькою, наче скинула з себе кілька десятків років... З кухні доносився запах кави... Встала, потягнулась задоволено, як травнева кітка, одягла халат і попливла на запах блаженства... Пилип сидів за столом, теж ніби помолоділий і задоволений, як слон...

Її чекало паруюче горнятко... І не просто горнятко запашної кави, а кави, зготованої для неї — чоловіком!.. О, яка то насолода бути потрібною!.. У цю мить Борислава ладна була віддати себе всю разом з душею цьому уважному чоловікові!..

— Тобі, кохана... — показав на каву Пилип.

«Кохана?!» — Борислава аж завернула очі від цих чудодійних слів.

— Дякую...

Двоє вмиротворених людей промовчали цілий ранок — боялися сполохати щастя. Глипнувши на годинник, що невідь-нащо штовхав свою стрілку вперед, Борислава хоч-не-хоч мусила заговорити.

— Мені треба йти на роботу... — наче відпрошувалась у Пилипа. — У мене там дисципліна і порядок... Навіщось...

— Тоді до вечора... — Чоловік теж зазбирався. — Можна мені ще прийти?..

— Гадаю, що треба...

— Ти моя мрія, Бориславо...

— Ти теж схожий на казку...

— Я боюся тебе втратити...

— Ну, чесно кажучи, ти ще мною не заволодів... — хитро зіщулила очі Борислава і несподівано для себе поцілувала Пилипа. — А що, є загроза?..

— Є. Зважаючи на деякі нюанси...

— Впораємось. Знаєш, скільки я вже тих нюансів на світі білому приборкала?..

— У тому-то й справа, що вони із світу... небілого...

Стійка на декілька секунд замислилась. Її високим мудрим чолом зморшками пробігли хвилі сумнівів.

— Якщо ми захочемо, ми переборемо всі нюанси, — сказала впевнено Стійка. — Головне — пережити завтрашній день.

— А який завтра день?