Розділ «12»

Марі гладила Левові кучері. Він смачно посьорбував каву і дякував Богові, що має таку дружину і донечку. Ким би він був без них? Другою Бориславою Болеславівною, тільки в штанях? Скоріше за все... Бо коли людина не має про кого піклуватися, вона мусить на чомусь схибнутися...

— Чому ти не зателефонував, не сказав, що ти в лікарні? — легенько дорікнула Марі.

— Я ж ішов знищувати мобільний!..

— Але ж ти його не знищив! Кому ти збираєшся брехати, Леве? Я ж тебе знаю, як облупленого... Ти пішов на роботу досліджувати це страхітливе фото. Так?

— Так... — здався Безрукий.

— І тобі стало зле?

— Так.

— І на щастя, з'явилася твоя Бор... — Марі завжди забувала ім'я суворого декана.

— Можеш називати її просто Змія. Не помилишся...

— Добре. Слава Богу, з'явилася Змія і викликала «швидку». Лікарі кажуть, дуже вчасно... Може, не така вона вже й Змія, га?

— Люба, якщо я тобі зараз розкажу, чому вона викликала «швидку», до того ще й поїхала разом зі мною, — ти впадеш. Так що краще присядь...

Марі сіла Левові на коліна.

— О, так ще краще, — усміхнувся Безрукий. — Так я можу тебе навіть притримати... Так ось: вона думала, що я п'яний, затягла мене в наркологічний диспансер, щоб засвідчити документально, що я злісний алкоголік, і погнати мене з роботи втришия по статті...

— Ото змія! — вирвалося у Марі. І вона розреготалася. Уявила собі весь отой цирк.

— А я що казав? Змія є змія! А тоді мені смішно не було... На щастя, лікарі збагнули, що мені потрібен не нарколог, а кардіолог. Бо серце дійсно зупинялося від безсилля ганяти по судинах кров. Ця фотографія — страшнючий упир, вона висмоктала всі сили за декілька хвилин.

— Тепер кажи головне, — наполягла Марі. Вона розуміла, що Безрукий щось приховує. Весь його вигляд показував, що він чимшвидше хоче усамітнитися, аби де в чому переконатися.

— Може, не треба? — Лев не хотів хвилювати дружину.

— Слухай, Безрукий, ти добре знаєш, що ти без мене, як безпорадне дитя. Ганнуся і то більш самостійна. Так що розказуй.

— Просто боюся за вас.