TextBook — І цього листа хтось прочитав! сплеснула в долоні бабуся.
— На жаль, пані Гелено, так. Раніше за нас. А у фотографії було друге послання... І тоді я знову стрімголов мчу на роботу і знаходжу в своєму кабінетику мініатюрну камеру, націлену на мій монітор... Стає зрозумілим, чому хтось знає пароль входу в мою пошту. Далі виникає запитання: а може, цей хтось почув чи побачив, як ми розшифровували послання?..
— Телефон! — підскочив вундеркінд. — Ваш телефон прослуховували!..
— Я теж так подумав. І запитав себе: хто?..
— Це мусив бути хтось один. Хто знав пошту і хто мав розшифровку... — припустила Марі.
— Так. Або Наум, або Борислава...
Схоже, розповідь Лева друзів заінтригувала.
— Чому ти відразу ж не викинув цей клятий телефон? — налетіла на Лева Марі.
— По-перше, не хотів сполохати нишпорку. По-друге, вирішив пограти за його правилами... По мобільному і біля мобільного я говорив лише про те, що може сплутати карти слухачеві... А без телефону робив те, про що ніхто не мав здогадатися...
— Навіть ми... — прошепотіла Люба. Лев на це не відповів, і відомо, чому. Бо правильно...
Борис з нетерплячки вибіг із-за столу, став перед Безруким і, чухаючи свого смоляного чуба, видав на одному подихові:
— Я перепрошую, Леве Львовичу, але ваша хитра розповідь, схоже, затягнеться надовго, а мене сильно мучить одне делікатне запитання. І я не хочу чекати, я хочу знати зараз: коли ви дізналися, що душа Львова захована не в звичайному кам'яному левові-звірові, а в статуї Святого Лева-чоловіка, що на фасаді собору Святого Юра?
— Вранці після нічних відвідин купола музею етнографії. Там, де бродив привид свободи...
— Чому бродив?..
— Бо він там вселився в мене, наївний очкарику!.. — крикнув Лев. — Хіба ти не зрозумів?.. А я-то думав, ти просто тримаєш язик за зубами, бо вловив мої натяки мовчати!..
— Я не зрозумів... — пробубонів Борис.
— Який ще привид свободи?! — підскочила Марі. — Безрукий, ти хворий чи тільки прикидаєшся?..
Лев поклав Марі руку на плече. Намагався погладити, але вона відсахнулася.
— Зрештою, кохана, тебе ніхто не змушує вірити. Тим паче, що привид уже мене покинув. І полетів до неба. Щоб передати вітання безрукому катові... Так що я знову вільний. Стовідсотково твій...
Більше ніхто з товариства не насмілився навіть слова мовити. Лев продовжив:
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Мер сидить на смерті» автора Процайло Андрій на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „50“ на сторінці 3. Приємного читання.