Розділ «28»

— Ви не пані Стефа, ви — чудо горохове! — продовжував тішитися Безрукий, коли міліція пішла, добре налякавши стару за хибний виклик.

— А що? — виправдовувалася пані Стефа. — Я гадала, на вас напали! А хіба не було, що до тебе лазила всяка нечисть, як по свячену воду? Не було?

— Нечисть свяченої води боїться, — вставив свою обізнаність Борис.

— Слухай, ти, «вундер-кіндер», не мудруй! І так ясно, про що я. — Стара вдала, що образилася, і відверто натякала, що йде геть. Але її ніхто не затримував. Тому вона зупинилася на порозі стовпом.

— Але я вам, пані Стефо, взагалі-то вдячний, — виправдав оте її стовбичення Лев. — Бо якби не міліція, оці двоє забіяк мене побили б...

— Чуєте? — визвірилася стара на Марі і Бориса.

— Тому з мене чай з бергамотом.

— Дякую, Левчику! Ти справжній... — потирала сусідка долоні. Хотіла додати «друг». Та не встигла.

— Але завтра. Нині я зайнятий — мушу провчити цих нахаб! Думаю, ви мене підтримуєте? Чи як?

— Добре, — погодилася стара. Вона мала чудовий нюх. А чаєм нині й не пахло. Ніяким. Ні з бергамотом, ні без...

— Тільки не викликайте більше міліцію! — попросив Лев. — Гаразд?

Пані Стефа за порогом обернулася.

— Пішов ти, Левчику, в гузицю! — щиро побажала Безрукому «на добраніч». Під дружний регіт Бориса і Марі. І ще трохи Ганнусі.

Коли ображена сусідка демонстративно вислизнула з квартири, Безрукий пішов в атаку:

— Так, актори, заспокоїлись. Виставу закінчено. Завісу опущено. Пожартували трохи — досить. У нас купа справ, а вони розправу затіяли! Над ким? За що? — дивувався він. — За «поклеєну» Джульєтту, звичайно, чекаю від Ромео подяки. Вибачте, але, знаючи вас, я мусив вдатися до запобіжних заходів, провести з дівчиною інструктаж з техніки безпеки при поводженні з диваками. Ну мусив! Бо інакше вона б першою викликала міліцію, а не пані Стефа. Думаєте, легко мені було дівчину переконати, що очкарик, який постійно пожирає її з кущів поглядом, не маніяк, а вундеркінд? І що дивовижна хвиляста жінка, законспірована дитям, не спільниця, а моя неперевершена дружина? Звичайно, важко. До того ж, ви просто собі не уявляєте, якими бездарними акторами виглядали збоку! Все! Монолог-післямову завершено! Крапка!

— Борисе! — сплеснула в долоні Марі. — Ти уявляєш, Безрукий настільки знахабнів, що ще й посмів за нами підглядати!

— Я завжди казав, що Лев Львович — страшний чоловік... — почухав своє смоляне волосся вундеркінд. — Так що нічого дивного...

Настрій у всіх був пречудовий, поки не переключилися на містичну душу Львова, яку хтось хотів украсти. Розум відмовлявся у це вірити, а душа переконувала: боріться, не будьте сухарями, не дайте нікчемній логіці затоптати себе з потрухами! Життя в тілі одне — не розтринькайте його на суєту!

Що в таких мінливих суперечливих реаліях мали робити троє неперевершених мешканців славного міста Лева? Звичайно, шукати його душу!..