Розділ «49»

Про свій сюрприз Лев оголосив чесному товариству у п'ятницю ввечері.

Спочатку легенько вивідав у Марі, чи в неї на роботі часом щось не горить? Адже з цими лікарями одна морока — ні вихідного, ні свята, ні сім'ї!.. Кожен день хтось божеволіє, і його, щасливого, доводиться за волосся затягувати назад — у реальний світ! У нього самого кебета вже давно догори дриґом стала, клепки розсохлись і не всі вдома були... Але жив якось світ, теліпався, бо й варіантів інших не мав... Бо як каже мудра пісня: «Допоки сонце сяє, поки вода тече, — надія є!..».

— Ти щось задумав, коханий? — здогадалася дружина.

— Бери вище.

Марі чекала пояснення.

— Вирішив!

— Ну, це ти тільки так думаєш, що вирішив... — засумнівалася Марі. Але я принаймні вислухаю.

— Завтра їдемо в гори! — випалив Лев.

Марі кинулась на чоловіка, як левиця на здобич, і повисла на його шиї.

— Ура! Нарешті ми виберемося з хати!.. — вона поцілувала Лева. — Самі поїдемо?.. З Ганнусею?.. А чим?.. З ночівлею?.. — засипала запитаннями.

— І з Ганнусею, і з Любою, і з вундеркіндом, і з бабусею...

— Якою?.. Стефою?.. — скривилася Марі. — Я не витерплю отих її скиглінь...

— Ні. Любиною бабусею. Поїдемо мікроавтобусом. Знайомий погодився. Коротше, все. Це сюрприз.

— А Борис, Люба і бабуся про гори знають?.. — запитала Марі.

— Ще ні... Але зараз дізнаються. Одягни мені Ганнусю. Прогуляємось...

— Ну ти й бевзь, Безрукий! — сплеснула руками Марі. — Та про такі речі людей треба заздалегідь попереджати!

— Нічого, переб'ються...

— А якщо вони не зможуть?.. — спохмурніла хвиляста жінка. — Поїдемо самі?..

— Зможуть! — запевнив Лев. — Я хоч, дорогенька, може, щось і неправильно роблю, але в мене завжди виходить так, як я хочу...